Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Західна Україна, місто Калин.

1946 рік, 17 вересня,

гуртожиток «Робочої і селянської молоді імені крейсера «Аврора»,

2:22 за московським часом.

У кімнаті гуртожитку було незатишно й примітивно, як у бараку: голі стіни, два залізних пружинних ліжка та стіл, що ледь тримався купи й готовий був ось-ось розвалитися. Мабуть, тому графин і дві склянки стояли на підвіконні. Лейтенантам тут виділили найкращу кімнату — з туалетом і умивальником.

Наконечний, похитуючись, стелився спати. Сербін щось розмішав у склянці, випив, розмішав другу склянку й подав колезі.

Наконечний, випивши, скривився й заявив:

— Ще один такий день, і від цієї горілки я вріжу дуба, і ніякий нашатир з м’ятою не допоможе… Я вже виливав, коли міг, під стіл… Та однаково важко.

— Я сам не дурний випити, але так, як вони годні… Ні, не втну. І не п’яніють, падлюки!

— Зате ми почули від них багато цікавого — справді, антирадянщина… Як їм ще вірить товариш Абакумов? Тут суцільний троцькізм на виду, я б так сказав, — п’яно вирішив Наконечний.

— Дурний ти. У нас більша частина країни якщо не думає, як вони, то щось близьке до цього. Хоча… А як ти гадаєш, може, вони про щось змовляються? Шепочуться з цим Ернесто. Ти ж не все почув…

— Може й так. Трохимович… Навіть не знаю, що про нього думати. Простацький дядько. Який з нього шпигун? Крижень — той-таки так, може. Злий він. Але дітей любить…

— Маскується… Добре, що ти починаєш це розуміти. Ось що, давай спати, бо день завтра важкий. Але запам’ятай: це шпигунське гніздо МИ мусимо знищити. Тоді — по медалі на груди. Мені це обіцяли там, — тикнув пальцем угору.

— Ні, Бога немає, хоча Трохимович каже, що є… Навіть товариш Сталін… — і, повалившись на ліжко, засопів.

— Який ще Бог?.. — Сербін миттєво протверезів, з насмішкою глянув на Юрка й сказав, звертаючись до нього: — Дурень ти, я твій бог, товаришу лейтенант… І навряд чи вже станеш старшим лейтенантом.

Західна Україна, місто Калин.

1946 рік, 17 вересня,

готель «Комунарка», номер першого секретаря райкому,

час прокидатися.

Вранці Ернесто прокинувся з важкою головою й потягнувся рукою до графина з водою. Довгим ковтком спробував погасити спрагу, але від цього анітрохи легше не стало. Хелен уже прокинулася, привела себе в порядок — макіяж, зачіска, новий яскравий костюм. Помітивши пробудження Ернесто, зі співчуттям посміхнулася й принесла йому аспірин і склянку з водою.