Сербін узяв до рота папіросу, роздратовано чиркнув сірником, дав прикурити Наконечному й, важко зітхнувши, сказав:
— З такими балачками самим час теплі кальсони в Сибір припасати. А ти кажеш, «гарні, прості»… Вони такі анекдоти травлять, що вуха в трубочку завертаються. У мене волосся на голові ворушиться, як живе, коли це чую!
Наконечний, витираючи з чола піт, погодився:
— Факт… І ще таке говорять при іноземцеві. Я сам напишу рапорт.
— Я підпишуся під кожним словом. Дивне все мені тут… Просто на голову не налазить. Вони почувають себе удільними князьками… Нічого, Юрку, скоро ми з ними поговоримо в наших кабінетах.
— Правда, Міша, правда. А поговоримо ми з ними з пристрастю.
— Я радий, що ти нарешті це зрозумів. До речі, як тобі Марі на прогулянці?
— Дурепа, яких мало. Усе, що бачить, для неї екзотика. Гляне на дерева з листочками — аж вищить від радості. Я їй цитати про соціалізм, про політику партії, а вона: «Я нє понімать умних слов, я устаю от сложних міслей»…
Сербін хвильку поміркував і вирішив:
— Ну, тоді все зрозуміло… Отже, нова ввідна… Наш об’єкт — Охеда. Працюємо по ньому. Він — занадто правильний… Комуніст. А комуністи бувають різні, як ми щойно переконалися. Особливо їхні. Марі Монтень… Вівця, звичайна паризька курва…
— Ні, вона гарна, добра…
— Повір мені, я знаю, що кажу.
— Ти був у Парижі?
Сербін багатозначно сплюнув під ноги, мовляв, та був, а що тут такого? І дав установку:
— Від нього — ні на крок. Вівцю пасемо краєм ока.
Раптово відчинилися двері. У дверному просвіті з’явився Крижень, окинув з ніг до голови Наконечного, сунув йому в руку гроші й сказав:
— Синку, досить пихтіти. У нас горілочка закінчилася… Збігай — одна нога тут, друга там. Візьми пару літрів. Бігом!
Подивився на Сербіна, котрий знову сплюнув під ноги й закурив наступну папіросу. Крижень, нічого йому не сказавши, повернувся в лазню.
…Ернесто з нерозумінням прислухався до того, як Трохимович з Мироном Микитовичем у парній луплять один одного віниками й задоволено покрикують: «Ах! Ух! Добре! Ще давай»! Він поколов панцирами раків губи, тому вони в нього стали пухкенькими, яскраво-червоними, ніби підведеними помадою, але почали дуже пекти. Щоб пригасити це печіння, він раз по раз намочував палець у чарці з горілкою, що залишилася на дні, й протирав нею губи. Але це майже не допомагало, а навпаки, через хвильку-другу починало пекти ще більше.
Крижень сів поруч, позаглядав по чарках, але вони були порожніми. Продовжив перервану бесіду іспанською:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Карпатський капкан» автора Ухачевський С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сергій Ухачевський Карпатський капкан“ на сторінці 75. Приємного читання.