Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Яка в нас правильна та лаконічна мова. Одразу пішов. А заговорив би я з ним іспанською? До ранку б не розпрощалися! — й вийшов на вулицю.

…Ернесто ввалився в номер і, п’яно хитаючись, став посеред кімнати. Хелен зачинила за ним двері й потягнула його в спальню, щоб укласти спати. Він усміхнувся до неї й поліз з поцілунками. Та Хелен уміло відвернулася, кинула його на диван і, заспокоюючи, погладила по голові. Ернесто ще раз спробував потягнутися до неї губами, але впав головою на подушку й миттю відключився.

«Завтра… Завтра вирішиться все», — подумала вона. Сіла біля вікна і в роздумах завмерла, вдивляючись у ніч. Чомусь хотілося, щоб ця ніч була тихою й затишною, але з вулиці доносився галас. Це прощалася підпила компанія Крижня. Найбільше було чути регіт Трохимовича й «поперзавсе» голови. Так тривало не менше чверті години. Хелен втомилася слухати цей рейвах і пішла спати.

Після довго прощання Крижень з Трохимовичем нарешті попрямували до сиротинця. Хміль як вітром здуло, як тільки вони покинули компанію.

— Старий… — чи то розмірковуючи, чи то зізнаючись, сказав Степан. — Мені ці двоє архангелів зовсім не подобаються. Їх як навмисне підібрали. Одного — Наконечного — трішки ненормального, розумного, наївного, щоб відвернути увагу від Сербіна. А той — не проста птиця.

— Гуляюць в шпійонав, як дзєці. Думаюць, што всьо гета — цацкі. А ми язикамі пєрад імі ляпаєм, што в галаву влєзє.

— Точно, — думав про своє Крижень. — А це зовсім не дитячі забавки. Вони горілку тихцем виливали. Продукт переводили. А як тобі Ернесто?

— Хітрая морда, на Свярдлова падобни. Ці памятаєш такога ревалюциянєра? Скажу табє так: хоць йон і ваявав у Іспанії, гета нічога не значиць. Там столькі рознай навалачи било… Ти ж сам вєдаєш.

— Це правда, народ там був різний… від анархістів до троцькістів. Але, знаєш, в Іспанії між собою ми якось знаходили спільну мову. Це пани чубляться, а в хлопів голови тріщать… А Марі? Що про неї скажеш?

— Я вжо табє казав: вочкі бєгаюць. Лісіния такія… Я скажу табє так, іменна тоє, што цябє цікавіць: бабьонка — сам густ. А на цябє яна глядзєла, вочкі стралялі. Пазірала, вєдаєш, як глядзяць наши дзєці на торт у вітринє кандитарскі пані Марисі.

Крижень, задоволений почутим, сказав:

— Шкода, що вона скоро їде. Згадав би я молодість.

— І знов ти пра сваю маладосць! Вось я сябє адчуваю маладим, таму мянє жанчини і любяць, а ти толькі і стогнеш, што стари, «бив би маладим, бив би маладим»… Я скажу табє так: ти проста ляніви, як стари кацяра.

— Я не можу, як ти… Мені потрібні емоції, почуття… пристрасть.

— Толькі нє пачинай мнє зараз расказваць пра сваю Моді. Шодня памятаєш…

Крижень сповільнив крок і раптом, замикаючись у собі:

— Досить лірики, старий… Завтра щоб у мене на аудієнції був Гачок!

— Всєнєпрємєннєйше гаспадзін Гачок прибудзє на авдиєнцию да гєра обєрста Крижня, — блазнював Трохимович. — У якім часу? Ага! Якамога ранєй, з мясцовимі певнямі. Всєнєпрємєннєйше!

— Шалапут ти старий… — розсміявся Крижень. — Якби почули про наш жаргон Наконечний із Сербіним, вже б доповідна лежала на столі Вороніна, як ми один одного тут називаємо, — глянув на годинник. — Але давай піддамо швидкості, бо на сон нам з тобою залишилося… дві години.

І вони пришвидшили ходу. Їхні кроки по бруківці гулкою луною вдарялися об стіни будинків сонного містечка.