Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Гачок важко зітхнув.

— Та ні, полковнику, все ж граєте ви якусь свою, дуже хитру гру… І слова правильні, і вчинки… Тільки не вірю я вам. Не переграйте…

— Таких порадників на першій гілляці вішають, — Крижень показав рукою, як накидають на шию петлю. — Коли ваші сім’ї вивозили до Сибіру, а ви сиділи в горах без крихти хліба під постійним мінометним обстрілом, це ж ти до мене приповз на колінах і просив урятувати і вас, і ваші сім’ї! Як думаєш, мені було легко це зробити?.. Це було дуже непросто. І тепер ти смієш мені давати поради?

— Та ні, я ж… — зам’явся сотник.

— А тепер послухай мене, пане сотнику… — враз роздратувався не на жарт Крижень. — Не приведи Боже, якщо дізнаюся, що ТИ ведеш якусь свою гру… Я просто анулюю нашу угоду. І що тоді буде з тобою? Здогадуєшся? Ти станеш непотрібним ні вашим, ні нашим. Зрадників не любить ніхто.

— Та воно так… — опустив голову Гачок.

— Словом, ти зрозумів, що маєш робити. Першочергово — знайди й подай мені зв’язкового з СБ! А зараз у Трохимовича візьмете грошей, харчів… — зітхнув, — зі спецфондів. Дітям не маю права дати, а вам, засранцям… Розписку напишеш. Усе, вільний.

— Голошу слухняно: так є, пане полковнику, — спробував пожартувати на прощання Гачок, перейшовши на повстанську військову лексику.

Крижень на те нічого не відповів.

Туман спав… Невдовзі навантажені добром лісовики попрямували до лісу. Трохимович, закинувши на плече автомат, подивився їм услід, підійшов до Крижня й сказав:

— Чув вашу размову… Вось я, наприклад, гляджу на гетага Гачка і думаю: якая ж йон падлюга! Скажу табє так: той, хто здрадзів аднойчи, здрадзіць і другі, і треці. Ня вєр яму…

— Та хто б йому вірив? Просто треба його тримати в шорах — і край. У разі чого — сам здам його партизанам… е-е-е… повстанцям… е-е-е… бандерівцям… Ось такі в мене правила. Поки що він мені потрібний — плани в нас серйозні, тож намічається серйозна гра.

— Мнє вжо самому цікава, якую ти такую гульню вядзьош? І для чаго?

— Будеш багато знати, скоро старим станеш.

— І нє страшна! Можа, падзєлішся планамі са сваім баявим пабрацімам?

Крижень глянув на Трохимовича й зі смішком зауважив:

— Ось дивися… Скоро вони будуть драпати на Захід, щоб розповісти всьому цивілізованому світу про свою боротьбу, — звучить пафосно, але переконливо. Прилаштую тебе в команду до Гачка кулеметником. Перейдеш кордон, легалізуєшся, станеш нашим резидентом в Ганновері…

Трохимович аж крекнув від несподіванки.

— Але я нє вмєю ні з рацияй, ні з шифрамі рознимі — то навука нє для майой башкі. Шию каму згарнуць — то так. А з тимі хітримі штукамі… Ти ж мянє вєдаєш, Іванавіч, я прости дзядзька. А там гаворкі треба разнастайния вєдаць, культуру паводзін… Нє, нє пайду, страшна!

— Учитися ніколи не пізно, старий! А буде наказ, то може і я з ними чкурну за кордон? Там піду в нелегали, пригадаю молодість… А ти ж хіба мене відпустиш одного?