Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Нарешті із задніх дверей авто показалися двоє. Панянка в чорних окулярах, що ніби зійшла зі сторінок журналу мод. Вона була одягнена в картату хустинку, яскраво-фіолетову двійку — коротенький жакет і спідницю по коліна; спідниця окреслювала її точену фігурку. На ніжках — чорні туфельки з червоними квітками на носаках і з неймовірно високим підбором. З нею — франт у двобортному клітчатому піджаку, з люлькою й фотоапаратом на животі. Франт елегантно чиркнув сірником і розкурив люльку, випускаючи густу хмарку диму. Його зовнішність просто волала: «Я — агент». Дама невдоволено відмахнулася хустинкою від диму й хворобливо потягнула носом. Втомлений тип у цивільному, що вийшов з машини супроводу, коротко представив спочатку гостю:

— Товариші, зустрічайте наших закордонних гостей — мадам Марі Монтень, журналіст.

Жінка зняла темні окуляри. Насправді це — Хелен Сміт. Вона з подивом стала розглядатися довкола з таким виглядом, мовляв: в який це я такий ведмежий закуток потрапила? А потім, наче опам’ятавшись, манірно подала руку спочатку лейтенантам. Наконечний чомусь залився на обличчі червоною фарбою, бо не знав, має він поцілувати їй руку чи просто потиснути. Сербін, вітаючись, відвів погляд убік.

— Отчєнь пріятно, Марі Монтень, мсьє, — щоразу казала Хелен, подаючи руку.

Ернесто, що супроводжував її, не випускаючи із зубів люльку, раз у раз посміхався, коли чув імена своїх нових знайомих, і кивав до кожного.

Коли дійшла черга до Трохимовича, той встиг пролізти наперед і, потиснувши долоньку дамі, відрекомендувався:

— Маю гонар, мадам, прадставіцца, адьютант яго прє-є-є… тавариша палковніка Крижня! Трохимович. Мянє вся Заходняя Бєларусь вєдає і ввесь Другі Украінскі фронт, — хвацько кивнув головою й клацнув каблуками.

За що й отримав від голови ліктем під дих.

Тип продовжив знайомити:

— І фотокореспондент газети «Гуманіте» мосьє…

Та елегантний чолов’яга враз змінився на обличчі й кинувся до лейтенантів зі словами:

— Но-но-но. Но, мсьє… Товаріщ! Товаріщ Ернесто Охеда. Я єсть учаснік войни в Хиспанья… Рот фронт, товаріщі!

І підняв зігнуту руку з кулаком у німецькому комуністичному привітанні.

На обличчях зустрічаючих з’явилися посмішки, радісно спалахнули очі. Почувши це, Трохимович першим проломився до Ернесто й затиснув його в обіймах, мов у лещатах. Голова Ернесто опинилася на рівні грудей Трохимовича, тому люлька з’їхала на бік і боляче врізалася в щоку, він ледь утримував її в кутку рота корінними зубами. При цьому Трохимович не переставав від усієї своєї могутньої душі плескати гостя по плечах.

— Вось радасць для Іванавіча! И йон у Іспаніі бив! Гета я пра свайго камандзіра. Як йон будзє ради! Вось йон узрадуєцца! Як йон суцєшицца! — нарешті Трохимович випустив з обіймів ошелешеного Ернесто. Той, косячись на інших гостей, запобігливо витягнув з рота люльку.

Трохимович розчулено дістав з кишені зім’яту хустинку й навіть утер сьози в куточках очей. Цим і скористався голова — костуром відтягнув його з епіцентру події, давши можливість висловити свої захоплення гостям та іншим учасникам зустрічі.

Трохимович явно мав у запасі ще кілька реплік, які йому не дали озвучити, тому запитально розкрив рота, протягнув руку, мовляв, чому ж мені не дозволяють закінчити? Але побачивши, що всім не до нього, звернув увагу на Наконечного. Той уже встиг потиснути руку Ернесто й зі щасливим виглядом спостерігав за гостем, котрому теж передалася радість від такого теплого прийому. Трохимович запитав лейтенанта:

— Ти хоць вєдаєш, што гета била за вайна?

— Громадянська війна в Іспанії тривала з липня 1936 по квітень 1939 — конфлікт між Другою Іспанською республікою та націоналістами профашистського генерала Франко, підтриманого фашистською Італією, Німеччиною і Португалією. У результаті військових дій Франко, зреш тою, ліквідував Іспанську республіку й скинув республіканський уряд… — бадьоро розповів лейтенант і перевів погляд убік.

На його обличчі радість змінилася вселенським здивуванням, очі округлилися.