Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Осіннє повітря оповив легкий серпанок, воно стало густим, наче скляним. Крізь нього з неохотою пробивалося сонце, й день радував приємним теплом. На міській площі перед колишнім магістратом народ майже не снував, як це бувало завжди. Здавалося, що люди обминали її, бачачи компанію, котра стовбичила при вході до міськвиконкому. Ця компанія була невелика, але серйозна…

Трохимович з Мироном Микитовичем обперлися на спинку лавки, грілися на сонці, замруживши очі, й обоє наче дрімали. За ними стояв капітан Івченко, як завжди — насторожено прострілюючи поглядом довколишню територію. На передньому плані — Сербін з Наконечним, вони збуджено курили. Сербін раз по раз спльовував під ноги.

Трохимовичу було нудно й у роті сухо від курива.

— Я би таго… мінералкі зараз ці сітро пацягнув, — заявив, і до голови: — Можа, сходзім у буфєт піва глотнєм? Скажу табє так: я б цяпєр кружкі двє, нє, нават три присудзів…

— Яке пиво, Трохимович, зараз народ з Європи приїде, а ти своїм перегаром на них як дихнеш — усі попадають!

— І чаго ім падаць? Проста очумєют… А я б з рибкай, таранькай… — мрійливо подивився в бік буфету, що аж манив.

— Якщо ти до пива ще риби напакуєшся, тоді вони не те що очуміють, вони очманіють!

— Дурнимі стануць? Гета тоє, што і треба развєдци — вивєсці з ладу шпійонав.

Подивився на компанію й запитав:

— А чаго ми чакаєм? Приєдуць гості, хай ідуць у гатель. Там йосць каму за імі даглядаць. Я скажу так…

Сербін уже вкотре роздратовано йому відповів:

— Надоел уже… У нас тут серьезное задание, серьезная работа, а вы… Вы же профессионалы, а ведете себя, как дети! — збуджено сплюнув під ноги. — Короче, старик, у нас приказ: встретить, познакомиться, отвести, провести. Войти в доверие… Потом показать все преимущества нашего социалистического строя. Все, не стану тебе больше этого повторять. Ждем!

— «Единение людей с людьми, основанное на реальном различии между людьми и взаимном человеческом доверии, понятие человеческого рода, перенесенное с неба абстракции на реальную землю, — что это такое, как не понятие общества» — із пафосом заявив Наконечний, не відриваючись від своїх думок.

Трохимович із головою здивовано перезирнулися. Наконечний охоче пояснив:

— Карл Маркс, письмо Людвигу Фейербаху в Брукберг.

Трохимович з ніг до голови оцінив Наконечного й парирував, граючи дурня:

— Разумна. Разумни гети твой Людвіг… і Карл — вельмі разумни! Такое напісаць! А я табє скажу так: чим хутчей яни приєдуць, тим больш да іх чалавєчай давєри… А калі яни нєдзє затримаюцца в шляху, іх смела можна западозриць в шпіянажи!

— Надоел!.. Их сопровождают наши люди, так что хватит тараторить без толку! — заявив Сербін і по-діловому відійшов убік, узявшись щось записувати в блокноті.

— Ну так, ну так… нічога ми тут нє разумеем, людзі цьомния, — криво всміхнувся Трохимович — і до Івченка тихо, довірливо: — Я такімі, як йон, у речци Одери рибу глушив, — і вголос, по-філософськи: — А риба там добрая била…

Голова з капітаном тихо пирснули від сміху.