Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Медаль за город Будапешт.

Різко закінчив і продовжив думку:

— Що, собственно, їм і не світить в найближчих років десять — точно.

Капітан зло зиркнув на голову.

— Бовдур безногий, — обізвав. — У мене мало серце не стало. Я з такими жевжиками… Думав, тут буду, як на курорті в Карпатах… — з надією зазирнув голові в очі: — А ти правду кажеш?

— Правду! — зареготав голова й кивнув, показуючи на ескорт автомобілів, котрий показався з-за рогу. — Їдуть!

Івченко розправив на собі форму, одягнув кашкета, виструнчився. Голова обсмикнув поли піджака, поправив краватку. Обоє неспішно рушили назустріч кортежу. Враз іззаду голос:

— О! Мікітавіч! Ти, бачу, цяпєр на парадних кастилях, — голову обвіяло свіжим пивним перегаром. — Або стария так вичисців, што ад сонца аж вочи режа?

Голова не відповів, тільки озирнувся, поцікавився:

— Два чи три кухлі?

— Я кажу три! — висунув свою гіпотезу Івченко.

— Два! — вирішив голова. — За три хвилини більше не вип’єш.

— Заб’ємося? — запропонував Івченко. — На твою снайперську СВТ проти мого мотоцикла BMW?

Азартно вдарили по руках, косячись, як над’їжджає кортеж.

— А я пєраб’ю! Той, хто пєрабіває, з які прайграв атримліває… Шва. Чатири піва і паднос ракав, — запропонував Трохимович.

Сперечальники підставили потиснуті руки, нетерпляче зиркаючи, як наближається кортеж. Трохимович перебив. Ті до нього в один голос: «Ну»?!

— Нє відаць вам ні чужих матациклав, ні вінтовак, — сказав розмірено, з почуттям власного достоїнства. — Затоє мнє добра пєрападзє, таму што я, дарагія тавариши, випів… чатири! — задоволено поплескав себе по пузі, що помітно округлилося. — Адним духам. Свєдкі яшче глядзяць з буфєта на мянє. А я вмєю приємна дзівіць людзєй.

Голова з капітаном невдоволено перезирнулися й мовчки водночас повернулися до великої чорної машини, що над’їхала.

— Гей! А я калі буду піць майо піва? — законно поцікавився Трохимович і підняв палець догори. — Па чатири з кожнага! О! — нагадав. — І ракі!

Нарешті посольська машина в супроводі ескорту МДБ і МВС зупинилася. Надбігли лейтенанти й виструнчилися. Трохимович зацікавлено заглядав поверх голів, намагаючись пройти ближче, але його благородну цікавість блокували власними спинами Івченко з Мироном Микитовичем. Сербін надувся, мов сич, показово почавши підозрювати всіх, хто зараз мав з’явитися з машини.