Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Для початку відрекомендує вас дамі. Містрис Форзац, чи не бажаєте познайомитися з гідним кавалером? До дам прихильний, миролюбний, мухи не скривдить… Здається, не одружений. До ваших послуг — дійсний член лейб-малефіціуму, магістр Андреа Мускулюс!

Голос вігіли перетворився на гнучке, бритвенно-гостре лезо:

— А тепер дозвольте поцікавитися: що ви тут робите? Вигулюєте собачку? Милуєтеся пам'ятками? Думаєте про високе?

Брюнетка гордовито підвела голову:

— Це моя справа, пані.

Пес утробно загарчав, присів і почав уважно вивчати гостей. Прикидав, де ліпше буде вхопити, щоб гарантовано відірвати що-небудь істотне.

Хвала небесам, мірабіл лишився біля входу в готель!

— Помиляєтеся, містрис Форзац. Це моя справа. У цей момент я перебуваю при виконанні службових обов’язків на місці злочину. Будьте такі ласкаві, відповідайте.

— Припустимо, я відмовлюся відповідати.

— Тоді чи не буде ваша ласка проїхати зі мною до Трибуналу? З такої нагоди ми перетворимо вихідний день на будній.

— А що, як я передумала? Вирішила піти слідству назустріч?

— Назустріч? За моєї відсутності?

Аж на язиці свербіло відповісти: «Слідство вашої допомоги більше не потребує!» Але Анрі стрималася. Невідомо, як поводитиметься. Малефік малефіком, а са-пей — він і в Дангопеї са-пей.

— Атож. За відсутності.

— Чудово. Виходить, ми з’явилися вчасно. Приступимо?

Містрис Форзац кивнула з такою кислою нехіттю, що вігілі мало щелепи не зсудомило.

— Прошу вас, майстре Андреа. Приєднуйтеся.

— Собачу роботу підсунули, — буркнув ввічливий малефік, глузливо кланяючись псові. — Привіт, колего!

Лю діловито обнюхав «колегу» і залишився вдоволений результатом. Хазяйка ж присіла над собакою, спритно перебираючи пальцями, зібрала численні складки шкіри Лю й натягнула, даруйте, з задниці на голову таким собі твердим каптуром. Пес стоїчно терпів.

— Слід, Лю! — звеліла містрис Форзац.