Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

За хист мене збавляючи дарів.

Я вивчив імена тіней пізніше.

Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь

Кота, що переслідує тінь миші,

Ось тінь-тополя з тінню від листків.

А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші

Чекає він тінь-ніч на самоті.

В передчуванні зрушення племен,

Розломів тверді та кончини миру,

Не те співаю, що бажає ліра,

А імена тіней та тінь імен.

CAPUT VIII

«ЙШЛИ МОРАНСЬКІ ХОРТИ, БРАЛИ СЛІД НА СТЕРНІ — ХОЧ КРУТЬ-ВЕРТЬ, ХОЧ ВЕРТЬ-КРУТЬ, БУДЕ ЛИХО МЕНІ…»

Дві найближчі години вона провела з користю.

Заморила черв’ячка в «Гусаку і яблуці»: тут подавали чудове фондю по-віланськи, з кукурудзяним борошном і трьома краплями вишневої горілки. Спершу Анрі думала відмовитись від страви, бо казанок для фондю зсередини натирали часником, а їй ще працювати з людьми. Але передумала: зрештою, з малефіком їй не цілуватися, а некротичні еманації відслідковувати, а якщо й цілуватися, то значно пізніше, і взагалі — потерпить.

Келих полегшеного кларету послабив душевні терзання.

— Пудинг? — запропонував власник тратторії, чорнявий хитрун Етьєн Кормило.

Ніхто не вірив, що прізвище в Етьєна справжнє. Вігіла теж не вірила, поки одного разу не зробила довідки за службовими каналами. Виявилося, чиста правда: чорнявий походив із давнього роду Рапунцельських керманичів, від самого Люберета Тяжке Кормило, який провів фрегат «Паладин» крізь рифи й мілини Буйнакця. З’ясувалося також, що старійшини роду піддали Етьєна остракізму за зраду традицій.

Така зрада була Анрі до вподоби: керманичі її цікавили мало, а кормильці — ще й як.

— Ти вб’єш мене, Етьєне. «Дід Кальвадо»?