Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— У дихало йому!

— До печінок!

— Н-на!

Трудова артіль майстрів, що ремонтували Білу залу, пострибала у вікно, звівши нанівець зусилля багатьох годин роботи. Тепер вони, скупчившись у тупику, дружно гамселили спійманого лиходія. Мабуть, за час ремонту перейнявшись ідеалами добра, майстри тільки й чекали можливості втілити їх у життя.

Пійманий добродій був одягнений ремісником, дотримуючи заборони на брижі, буфи та пір’я; навіть фартух на ньому був — як і на більшості трудяг. Цей факт лише подвоював жагу відплати:

— Перевертень!

— Чесних людей ганьбити?

— Чесних людей грабувати?

— Н-на!

— Пр-р-рипинити! Всевидющий Приказ! Відставити самосуд!

Важко дихаючи, месники розступилися, даючи баронові пройти до затриманого. Все було зрозуміло. Видавши себе за робітника, злодюга приставив до стіни драбину й тихенько заліз у відчинене вікно. Конрад задер голову: до Германа ліз, скотина! Стяг на підлогу покривало, розкидав речі… «Стратагеми», і ті взяв, спокусився дорогою палітуркою. А як злякали, так і плигонув зі здобиччю через підвіконня. Ба, вчепився у вузол: не віддерти. Мало до смерті не забили, Вже годилося молитися про блаженне пристановище! — ні, мовчить і тримає мертвою хваткою…

Книга племінника, що випала з вузла, розтоптана черевиками, остаточно позбавила барона холоднокровності.

— Встати! Встати, мерзотнику!

— Не можу, — похмуро буркнув мерзотник. — Ногу зламав. Чорта б два ці серви-задрипанці мене наздогнали, коли б не нога…

Злодій підняв розбите обличчя, і Конрад упізнав негідника.

— Гвоздило?! Він же цей… як тебе? Втікач-нелегал з Бадандена?

— Ім’я забув? — через вибиті зуби злодій шепелявив. — Фартить тобі, хорт… Дарма, дасть Нижня Мамка, поквитаємось…

З вікна пограбованих покоїв висунулася солодка парочка: стряпчий Терц і Кош Малой.

— Світлосте! Звели хазяїнові не сваритися! Ну, за двері…

— Я вас попереджав, ваша світлосте! Не на добро це все!..