— Неодмінно, братику! — погодився Конрад.
І ввійшов до камінної зали за Кошем Малим.
* * *— Як ви й просили, бароне, ми оглянули речі. Ключі на столику при вході. Апартаменти ми, звісно, замкнули.
— Ціную вашу допомогу!
Конрад вклонився й легким рухом переправив ключі зі столика до власної кишені. Заодно оцінив передбачливість графа: Рівердейл сів у наймасивніше крісло, на безпечній відстані від усього, що б’ється.
— З люб’язним Кошем ви, бароне, як я розумію, вже знайомі? Залишився ще один — і ми будемо в повному складі. Не підкажете, як звати шостого квестора?
— Санчес Панчоха. Гадаю, графе, шостого родича ми не дочекаємося.
— Чому?
— Я зробив ряд довідок. Санчес Панчоха — злодій. Якщо завгодно, злодій-ідеаліст. Батько невідомий, теперішнє місцезнаходження матері — теж. Відверто кажучи, навряд чи тут з’явиться хто-небудь із лідерів Синдикату Маландринів. У цьому середовищі особливі уявлення про честь і взаємодопомогу. Особливо це стосується ідеалістів.
— Ваші напої, добродії!
У залі з’явився Амадей Вольфганг Трепчик з тацею в руках. Хазяїн спритно маніпулював замовленням — кухоль пива з шапкою піни, олов’яний кубок, над яким курилася пара, але сам вміст залишався загадкою, вузький скляний келих із червоним вином, і ще один келих, присадкуватий і пузатий, з бурштиновою рідиною.
Конрад з першого погляду впізнав золотий ром.
Не чекаючи, поки хазяїн рознесе напої, Кош Малой кинувся назустріч, схопив кухоль з пивом і блаженно припав до нього. Над верхньою губою здорованя утворилися чудові «вуса» з піни.
— А до мене, значить, неповага? Холодне питво притяг?! — злісно заскрипіла з кутка Аглая Вертенна. — Звеліла ж йолопові: гаряче подавай! Де там, схололе тягне! Формідонт тобі навстріч і пацючий хвіст у печінку!
Лаючись, баба дивно жестикулювала. Лівою рукою вона колами погладжувала себе по животі, а правою — гупала по підлокітті крісла. Ритм виходив рваний, складний і викликав роздратування. Зате кола виходили плавні та заспокійливі. Барон здригнувся й відвернувся. Незважаючи на довгі роки служби, його не переставало дивувати безпричинне шкідництво людське. Не скуштувавши, впевнитися, що хазяїн несе «схололе»? Коли кубок виразно парує?!
Природна сварливість причин не шукає.
— Даруйте, пані! Вмить скип’ятимо! І корички, розмаринчику… А ви чого бажаєте, ваша світлосте?
— Ром «Претіозо». Доставлений сюди моїм камердинером.
— Як і його сіятельству, — задоволено кивнув Трепчик.
Піймавши здивований погляд барона, він пояснив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 62. Приємного читання.