Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— У мене, ваша світлосте, і без чужих камердинерів у льоху всього повнісінько. Могли б не турбуватися даремно…

Роздавши напої, він викотився з зали із самотнім бабиним кубком на таці.

— Отже, пані та панове, почнемо. Прошу вас, графе.

Рівердейл замислено погладив борідку, збираючись із думками.

— Знаєте, бароне, нічого особливо примітного в речах онука я не знайшов. Крім дріб’язку. Два клинки, палаш і дага здалися мені… Як би це точніше висловитися? Повірте, Джеймс чудово знається на зброї. А ці клинки… Флорингенська сталь, ділянки нешліфованої окалини… Візерунок «криптомерія»… Можу лише припустити, що внук неабияк витратився на шляху Добра, якщо зважився придбати подібну… Е-е-е… зброю. Ой, даруйте, хазяїн приніс надто повний келих!

— Дякую вам. Містрис Форзац? Ви нічого не хочете сказати?

Брюнетка немов опам’яталася. Відсутній вираз на мить покинув її гарне, але малорухоме обличчя.

— Ні.

— Ви впевнені?

— Впевнена.

І містрис Форзац знову втратила всякий інтерес до того, що відбувалося.

— Дякую вам. Негативний результат — теж результат.

Конрад старанно дотримувався ввічливої незворушності.

Хоча бесіда із цією пані — задоволення із сумнівних. А вже до баби звертатися не хотілося й поготів. На жаль, життя виткане не з самих лише приємностей.

— Що скажете ви, пані?

— Що скажу, що скажу! Не можна перед походом обнови купувати. Прикмета погана. Казала Лайзочці! — баба схлипнула басом. — Новісіньке в неї все, от що я вам скажу!

Барон не вважав себе знавцем жіночих туалетів, але відрізнити нову річ від ношеної міг. Він добре пам’ятав, що в гардеробі Лайзи Вертенни були не тільки нові речі. Проте викривати брехню Аглаї Вертенни, випадкову чи навмисну, роздумав. Аби уникнути скандалу.

— Прийміть мою подяку. За добровільну допомогу слідству.

— А я?!

Про рудого здорованя Конрад, власне, встиг забути — і, як з’ясувалося, даремно.