Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Від погляду мерзнуть, мов яблука на землі,

Тобою не діткнуті стерплі від болю груди.

«А море у дуплах, неначе у мушлях зелених…»

А море у дуплах, неначе у мушлях зелених,

Тече і тече. Серед листя бринить шумовиння.

Високі, як скелі, стоять не дуби і не клени,

А сосни — спиною вростають в стрілчасте проміння.

Люби мене тут, ніби фавн із прадавніх буколік.

Ген зблискує вітер лускою — і гасне дощенту.

Лежатиму тихо, як корінь на камені голім.

То з мого надмірного смутку — прибою крещендо.

«Скаменіють птахи — і почнуть сумувати за цвітом…»

Скаменіють птахи — і почнуть сумувати за цвітом.

Як за братом у других, бо перші брати відтечуть.

Це всього лише серпень — не осінь і майже не літо,

Розтривожено бджіл серед вісників істини. Суть

Тільки тихе «падьом» (перепілка, висока в стернині)

Й прохолодна земля (груди повні уже молока).

Косить яблука сон, й опадає на яблука сині

Не медова роса, а знання аква віта гірка.