Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я мала усе восени, недобуте з весни.

Лягали сніги білизною снігів, на папері

Мовчали слова, ціпеніли, а може, як рай,

Здавалися раєм — і часом зривалися в пекло…

Любила, бо вміла, бо вірила — майже запекло —

Що ти мені сон, тільки віщий, а отже, минай…

«Цей сон ішов не так, як ходять сни…»

Цей сон ішов не так, як ходять сни,

А так, як умирають. Шаруділо

Йому повітря зимної весни,

І відцвітало інше — біло-біло.

Кричав шпачок, та врешті пересох

Йому у горлі дзвоник ненароком…

Наш сон ішов, поділений на двох,

І меншаючи в собі рік за роком.

«Я хочу збрехати: ніколи тебе не любила…»

Я хочу збрехати: ніколи тебе не любила —

Тому що до болю, до болю, до болю люблю.

Пливу у вигнання. Від сліз намокають вітрила.

І сонце їх сушить, мов крила важкі, з кришталю.