Розділ «Частина друга»

— Щось та й міг би сказати,— майже прошепотів.— Ти не такий, як всі... А раз не такий, щось там за пазухою держиш. У гуртожитку буваєш мало, десь шаландаєш, приходиш пізно, до чарки не дуже. Нє, щось там у тебе є...

Він справді був недурний, цей Коля, тому й виявив до мене підвищений інтерес. Але хто він: приятель мені чи ворог? Чи ж те, що я “не такий”, приваблює його, чи викликає глуху задрісну неприязнь? От тобі мул і дно, подумав я,— і в мушлі, і на дні є свої закони, а ті, що втискуються сюди збоку, не завжди вміють і можуть під ті закони підлягати.

— І ти їм це сказав?

— Не на того напали,— мовив Коля.— Я, може, цю страну дураков більше тебе не люблю. Але я не такий, щоб узяти себе за жабри.

— Гаразд, Коль,— сказав я, поклавши йому руку на плече.— Щиро тобі дякую, що попередив. Ти справжній друг! Коли в мене будуть щось розпитувати про тебе, я тебе теж попереджу.

— А що можна розпитувати про мене? — насторожився Коля.

— Кажу ж тобі: вони нюшать. Там, де щось є і де нічого нема. Треба ж їм щось робить!

— Да, я їм так і сказав,— мовив Коля.— Ми тут укалуєм, сказав, а вам нема чого робить. Ти от, кажу, здоровий, як бик, то пішов би, коли такий правильний, на стройку комунізма.— Коля засміявся.

— Так і сказав?

— А ти шо думав! — героїчно мовив Коля ще й носа задер.

— Погано сказав. Тепер вони й за тобою будуть нюшить.

— Ну, мене так просто не візьмеш, хай викусять,— Коля зробив непристойного жеста, а я подумав, що він уже бахвалиться: навряд чи такі речі казав. Може, думав, а не казав.

За мить він знову подивився на мене уважно, навіть з підозрою.

— Слиш, а звідки ти про них так знаїш: і шо нюшать, і шо общагами інтернуються, шо треба казать, а шо нє?

— Дурний цього не знає, Коль,— мовив я.

— А я от і не знав, хоч не дурак,— мовив Коля.

— Тепер знаєш,— відказав я.

Коля докурив сигарету й плюнув нею у відро в кутку.

— Давай договоримся,— сказав.— Коли вони в тебе про мене щось, ну пойняв... і коли вони в мене про тебе — то понятно! Бо вони мені казали, щоб разговор у тайні держать. В случаї чого, я тобі нічо не говорив, добре?

— Добре,— сказав я, і ми пішли до кімнати...