Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Я все пам’ятаю. Я маю яку-не-яку надію.

Але що мені з пам’яті? Хіба що зневіра й розпач.

Пам’ять — вона, як річ. Пам’ять — вона, як здобич:

належить лише тому, кому належить.

В такі сніги завжди починається нежить.

Ну так, погоджуюсь, усе пам’ятати — це вже немало.

Пам’ять — вона, як час, в мене її взагалі немає.

Немає спогадів, немає нічних кошмарів.

Я за цей час навіть як слід не постарів.

Маю сумнівні статки і так само сумнівні втрати.

Хочеш підняти дияволу настрій —

почни давати йому поради.

В такі сніги починається все спочатку.

Змовкаєш раптом, потім порушуєш власну мовчанку.

Десять років я зашивав ці чорні вітрила.

Десять років я забував усе, що ти говорила.

Пам’ять — вона, як ти. Пам’ять — це голос і дати.

Завжди можна забути.

Завжди можна згадати.

Кочегаре, доки б’ється залізне серце машини…