Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

що підіймався з розламів у чорному ґрунті.

Серед нічної вулиці,

серед гамору та вогнів,

серед смерті й любові

вона заривається обличчям йому в плече,

б’є його відчайдушно кулаками,

плаче, скрикує в темряві.

Я не хочу, каже, всього цього бачити,

я не можу все це в собі носити.

Навіщо мені стільки смерті?

Куди мені її дівати?

А куди дівати смерть?

Носити її за спиною,

мов циганське дитя:

ніхто не любить його,

і воно нікого не любить.

Любові так мало,

любов така беззахисна.

Плач і розбивай темряву своїми теплими руками.

Плач і не відходь від нього ні на крок.