Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Одні ховаються в розпач, солодкий,

Як міцний тютюн, як склянка горілки,

Випита в годину втрати.

Інші плекають надію нерозумних,

Рожеву, як еротичний сон.

Ще інші знаходять спокій у сліпому поклонінні вітчизні,

Що може тривати довго,

Хоча й не набагато довше, ніж триває

Все ще дев’ятнадцяте століття.

Але мені дана цинічна надія,

Бо відколи розплющив очі, я не бачив нічого,

Крім пожеж і різанини,

Окрім кривди, принижень

І смішної ганьби марнославців.

Дана мені надія помсти іншим і самому собі,

Оскільки я був тим, хто знав

І не мав для себе з того жодної користі.

Варшава, 1944

У Варшаві

Що робиш на руїнах собору