Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Зміїна шкіра, дроти.

Валиться в полум’ї дах, стіна, і жар огортає фундамент.

Лишається тільки піщана, витоптана,

З єдиним безлистим деревом

Земля.

Повільно, риючи тунель, суне охоронець-кріт

З маленькою червоною лампою на голові.

Торкається тіл похованих, рахує, проштовхується далі.

Розрізняє людський попіл за райдужними опіками,

Попіл кожної людини за іншою барвою райдуги.

Бджоли відбудовують червоний слід.

Мурахи відбудовують місце по моєму тілі.

Боюся, дуже боюся охоронця-крота.

Його повіки набрякли, мов у патріарха,

Який довго сидів при світлі свічок,

Читаючи велику книгу видів.

Що скажу йому, я, Жид Нового Заповіту,

Котрий чекає дві тисячі літ на повернення Ісуса?

Моє розбите тіло видасть мене його поглядові,

І він зарахує мене до помічників смерті: