Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Площами міст, які зоря відносить яскрава,

Під мармуровими уламками розвалених брам

Торгую алкоголем і золотом.

А я ж стільки разів уже був так близько,

Діставався серця металу, духу землі, вогню та води,

І невідоме відкривало своє лице,

Як відкривається спокійна ніч, в потоці відбита.

Й вітали мене дзеркальні міднолисті сади,

Що гаснуть, рукою накриті.

І зовсім близько, оранжерея світів, за вікнами, раптом,

Де хрущ малий і павук планетам є рівні,

Де, ніби Сатурн, мандрівний спалахує атом,

А женці підносять до вуст холодний глек

Серед пекучого літа, шукаючи тіні.

Хотів саме цього й більш нічого. Наприкінці,

Як старий Гете, перед лицем землі стати,

Щоб примирити й розпізнати її,

З працею, піднесеною, як лісова фортеця

Над рікою затінків нетривких і мінливих світел.

Хотів саме цього й більш нічого. Тож хто