Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Холод увіп’явся в тіло рибальськими гачками, рвав шкіру на клапті. Стіна не піддавалася, а попередній холод видався дитячою розвагою. Стіна проникала у душу, виморожувала всі почуття, крім шаленого страху; усі бажання, крім повернутися назад. Та десь у глибині свідомості жеврів маленький невгасимий вогник: Дзеваннині очі, русалинка їй повірила і пішла за нею. Рутенія вхопилася за той вогник, притягла його до себе, і стало тепліше.

Відьма зробила ще один крок. Стіна розкрила свої обійми. Задихаючись, Рутенія стояла посеред тьмяної зали, не вірячи у своє щастя — вона пройшла. Так, було ще холодно, але то вже зовсім не той холод.

«А як же інші пройдуть? Чи впораються?» — ширяли тривожні думки, але пригадавши Дзеваннині очі й Бітову постать, вона зрозуміла — пройдуть. А от злидень? Невідомо. Треба зачекати.

Позаду почувся вже знайомий звук — це пройшла Дзеванна, і за мить з'явився Віт зі злиднем в обіймах.

— Що з Босем? — кинулася Рутенія. Вона хоч і зневажала його, та все ж хвилювалася.

— Та… знепритомнів від страху. Хотів назад бігти. Довелося силою втримати. А він взяв і… — Віт зневажливо подивився на непритомне тіло.

— А ви? Як ви пройшли? Що…

— Я тебе згадала, твої слова, Руто… — щасливо подивилася Дзеванна в Рутині очі.

— А я — ліс свій. Я заради нього сюди йшов. Тому і пройшов. А цьому, — Віт кивнув на злидня, — йому не було заради чого проходити. Мабуть, тому і хотів назад. Стіна не пускала…

19

Попереду важка дорога. Лабіринт величезний, а сил лишилося мало. Вирішили відпочити. Попадали, хто де стояв.

Першою чатувати випало Рутенії. Вона спостерігала, як засинали її супутники. Віт — одразу, щойно ліг. Дзеванна довго крутилася і навіть уві сні не могла заспокоїтися. Злидень взагалі не зміг заснути. Спочатку примостився коло однієї зі стін, але скочив, коли по його ногах пробігся волохатий павучок.

— І що вони, зарази, тут їдять? — тихо вилаявся він і підійшов до Рутенії. Та озирнулася через плече і посунулася, звільнивши місце на камені.

— Що, не спиться?

— Та де там… — задумливо мовив він. — Не люблю павуків.

— А кого ти взагалі любиш? — спитала Рутенія.

Злидень промовчав.

— Я тебе розумію…

— Ти?! Мене?!

— Ми силою тебе сюди затягнули, і ти маєш право сердитися…