Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Руто, ми зробили це для твоєї і своєї безпеки, — сказав Віт. — Ти розбудила мене, і я заступив на чатування. Це ти пам’ятаєш?

— Ні, не пам’ятаю.

— Потім ти заснула. І раптом скочила на ноги і почала викрикувати якісь незрозумілі слова. Це була невідома мені мова. Ти кричала дуже голосно, всі попрокидалися. Дзеванна спробувала до тебе підійти, та ти лише глянула на неї, і вона відлетіла до стіни. — Віт перевів подих, а Рутенія тим часом кинула погляд на Дзеванну, яка трималася рукою за голову.

— Та нічого, мені зовсім не боляче, — усміхнулася та. — Віте, продовжуй.

— А ще навколо тебе утворилася блакитна прозора куля. Я спробував до неї доторкнутися, і як бачиш… — Віт показав руку, з якої йшла кров.

Рутенія зблідла, переводячи погляд з Дзеванни на Віта.

— Як рука тепер?

— Та нічого, все минулося, щойно втрутився Бось.

— Бось?

— Так, він врятував тебе і нас усіх! — Віт перевів погляд на злидня, який стояв біля стіни, і вдавав, що мова не про нього.

— Коли куля почала рости, навколо тебе згустився морок і закрутився у вир. Ти зникала у ньому… Тоді Бось наскочив на кулю і пробив у ній діру. Ну…

— Ну?..

— Ну, я і плигнув у неї, збив тебе з ніг… і все припинилося. Ти трішки пручалася, а потім прийшла до тями.

Рутенія мовчки сіла і обхопила голову руками. Потім оглянула своїх друзів.

— Я небезпечна! Що діється, Віте? Це Дика Сила? Я стаю неконтрольована?

— Гадаю, що так.

— І що робити? Наступного разу ви можете не впоратися.

— Нам треба йти далі! І йти якомога швидше!.. Навіть і не думай! — з пересторогою мовив Віт, уважно подивившись у очі Рутенії.

— Я…

— Я бачу, ти хочеш лишитися тут! Ми без тебе не підемо. І годі!