Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Ні! — вирвалося у Дзеванни, і вона перелякано подивилася на друзів. — Я туди не піду, мені страшно.

— Ми не маємо іншого виходу! Мусимо спробувати, — вмовляв її Віт.

— Але ж там хтось є, хтось недобрий!

— Дзеванно, тут ми теж не можемо лишатися, — перехопила слово Рутенія. — Стає спекотніше! Ми можемо вмерти від задухи. Хіба для цього ми сюди йшли? Пригадай, для чого ми тут?

— Ми… я… мушу отримати свою силу, а ти — повернути пам’ять, — Дзеванна спробувала пробитися крізь туман свого страху.

— Навіщо?

— Потрібна сила, бо Ахруман полює на них! — вже певніше мовила Дзеванна. — Він хоче нас знищити!

— Так, і якщо ми тут залишимося, він досягне своєї мети!

— І жертва моєї мами буде марною? Ні! — вигукнула рішуче Дзеванна. — Чого ми тут стоїмо? Вперед!

Дзеванна рушила до стіни, а Віт тим часом підійшов до Рутенії.

— Ти просто молодець! Ти — справжня відьма!

— Я просто поговорила з нею…

— Відьма — це ж від «відати», «знати». Ти знала, що казати, як і коли. Це ознаки Сили. Мабуть, вона таки в тобі прокидається.

— Будемо сподіватися, що вона прокинеться, коли перед нами буде справжня небезпека!

Вони підішли до стіни впритул.

— Ну що, спробуємо? Страшно… Але треба! — сказав чугайстер. — Вперед, тільки обережно!

Першою поринула в темряву Рутенія. Відчула, як її огортають льодяний холод і страх. Цей страх народжувався не в ній, він йшов від стіни. Або від того, що було за нею.

Рута повільно простягнула перед собою руку і наштовхнулася на пружну перепону. Стіна була ніби гумова — прогиналася, варто було на неї трішки натиснути. По руці розійшовся холод, і Рутенія відсахнулася.

«Ні, так не піде. Треба зосередитися!» — подумалося їй, і вона знову піднесла руку до стіни. Відчула на дотик стіну і натиснула сильніше. Стіна відповіла крижаним холодом. Лід не просто розливався по руці — він впивався у неї голками, пробиваючи наскрізь. Що сильніший натиск, то холодніше.

«Все, досить!» — і відьма рішуче ступила вперед, прогинаючи стіну всім тілом.