TextBook — Думаєш, розлютила? Думаєш, вивела з себе? Ха-ха! Я доправлю тебе Воронові живою чи мертвою, і він прийме мене назад. Я прийду до нього не приниженим прохачем! Ні! Я прийду переможцем! Все, що треба, — це твоє тіло.
— Дурень ти, Воротило.
Вони кружляли. Падав сніг. Беззвучні блискавки орали небо. На вулиці порожньо. Сама вона не впорається з усіма.
— Чого, по-твоєму, Ворон ще не убив мене?
— Ну й чого? — не стримався Воротило.
Рутенія мовчала.
— Іди ти! Рубай її, хлопці! — вигукнув він.
— Мене не можна вбити! Тупак! Я Божа Донька!
Останнє слово вона вигукнула, цілячись барткою в обличчя.
— Чого стоїте, бидло? Коли її, ріж, бий! — репетував Воротило.
З-за рогу вискочили Віт, Бось, Золота й Боримисл. Воротило зблід. Хлопи розвернулись і полишили поле бою.
— От і побачилися знову! — усміхнувся Боримисл, граючись шаблею. — А чого твої хлопи втекли? Невже ми такі страшні?
— Атож, ми такі страшні і великі, — долучився до кпинів Бось. — Маємо великі зуби і вміємо казати ГИР-Р-Р!
Від цього «гир» Воротило підскочив, кинувся навтьоки, послизнувся і впав.
— Ану вставай! Ми ще не договорили з приводу хлопця… Що таке? — озирнулась Рутенія.
— Хлопи злякалися не нас… Звідти щось насувається… — сказав Віт і показав угору.
Чорні хмари розступилися, й у просвіт щосили рвонулося сонце. Над замковими стінами летів величезний чорний ридван. Тягли його повітрям троє таких же чорних коней з широченними крилами.
— Ховайся! — крикнула Рутенія і кинулася під покинутого воза.
Боримисл здогадався схопити Воротила і сунути під того ж воза. Рутенія приклала йому до шиї бартку і просичала:
— Тільки-но спробуй…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 170. Приємного читання.