Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Ти розумієш, що почнеться, коли ми скажемо правду? Та люди зараз же… — почав було вкотре перераховувати наслідки Добровін.

— А що, ліпше залишити їх напризволяще, без захисту, і кинути під прямий удар ворогові?

— Який удар? Чому напризволяще? Ти ж знаєш, що місто тримають під охороною мої люди!

— До біса твоїх відьмаків! Де вони були, коли крали оберіг? Чи змогли вони бодай себе захистити? — жорстко кинув Яр.

— Все це було заздалегідь кимось сплановано. Діяли занадто вправно. Я певен, що їхньою метою був не сам оберіг, а наслідки його втрати! Вони хочуть змусити людей боятися і не довіряти нам.

— Не довіряти вам! — підкреслив Яр.

— Ні, саме нам, бо охороняти оберіг — це завдання, спільне для відьмаків і для князя! Тому його втрата — недовіра і до тебе. А ти знаєш, що Велика Рада таки відбудеться! І скоро!

Князь кинув на відьмака полум'яний погляд і набрав повні груди для чергової відсічі… та раптом видихнув, якось аж поменшав і стиха промовив:

— Роби, як вважаєш за потрібне.

— До них маєш вийти ти! Ти — Великий Князь.

— Я не піду. Вистачить їм і тебе. Я не можу брехати своєму народові. Та йди вже! — вигукнув Яр нарешті, мало не виштовхуючи Добровіна за двері.

Добровін чекав, доки натовп внизу не заспокоїться. Нарешті, коли люди стихли, він спокійно спитав:

— Нащо зібралися ви тут?

— Як то нащо?

— Він ще й питає?

— Знущається, чи як? — знову загули люди, і тут вигулькнув щуропикий:

— Кажуть, що оберіг викрали?!

Після цих його слів люд знову замовк, вдивляючись і вслухаючись у Добровіна. Він суворо спитав:

— Хто вам сказав?

— Ми самі бачили, як виносили тіла чаклунів і охоронців! — вигукнув знизу вже знайомий людям жіночий голос.