Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Гаразд! Ми йдемо разом, — відповіла Рутенія. — Скільки часу візьме дорога?

— Десь зо два місяці, — відповів заспокоєний Віт.

— Два місяці? — підвела брови Дзеванна. — За цей час Ахруман нас знайде разів із десять!

Рутенія задумалася. Йти потрібно, але як? Вони дуже далеко, і по всій Орії, мабуть, повно ахруманових людей. Отже, потрібно дістатися Суронжу швидко, а головне — непомітно. Але ж як? А може…

— Віте, а чи є в Орії відьмаки, які б нам допомогли?

— В Орії немає справжніх відьмаків. Є дикі відьми, але вони вкрай небезпечні. Лише у Корсуні, столиці, є один відьмак на всю Орію.

— То він може нам допомогти? — спитала Дзеванна.

— Гм-м… — Віт задумався, — Корсунський відьмак дещо винен чугайстрам, і для відшкодування того боргу міг би нам посприяти.

— Скільки до Корсуня?

— Тижні зо два.

— Це теж задовго, але вже краще.

Вони швидко зібралися: запаслися їжею, водою, одягом і вирушили. Перед виходом чугайстер спинився, а потім відчинив одну зі своїх скринь. Звідти він дістав якийсь пакунок і обережно поклав його собі за пазуху.

— Що це? — спитала Дзеванна.

— Це мій оберіг. Гілка з мого дерева.

— Твого?

— Посадженого, коли я родився, — пояснив Віт. — Не годиться вирушати в таку дальню путь без оберегу.

Ліс прийняв їх у свої обійми. Що далі вони заглиблювалися, то густіший він ставав. Дерева притискалися одне до одного, ніби намагаючись обійнятись гілками. Самі дерева ставали іншими — спочатку це були кремезні дуби, а згодом — високі й розлогі сосни. Кілька подорожани минали острівки зелених ялинок. Трава під ногами м’яко вгиналася, і потім знову випростовувалася. Жодних слідів не залишалося.

Віт ішов попереду, вони — за ним. Простували легко і вільно. Пообідали не спиняючись.

Швидко сутеніло. Чугайстер стурбовано позирав на небо. Рутенія теж хвилювалася: вона пам’ятала жахи своєї першої ночі у цьому лісі. Давалася взнаки й утома: ноги почали нити, а плечі від постійної напруги судомило.

— Маємо йти швидше. За годину геть стемніє. Неподалік має бути порожня хатина, там будемо у безпеці. Якщо пощастить, встигнемо до появи упирів і вовкулаків. Сьогодні ж повня!