Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Місяць у небі, мертвець у гробі, камінь у морі:

Як три брати докупи зберуться і будуть бенкет робити,

Тоді і мене чари зможуть обдурити!

Тієї ж миті яйце перестало світитись, але кімната не занурилася у темряву! З однієї стіни пробився промінчик такого ж червоного світла. Він ширився і вже скоро перетворився на вогняну пляму.

Постать наблизилась до стіни, піднесла руку до плями і торкнулась її. Нічого не сталося. Тоді рука занурилась у пляму глибше, немов у відчинене вікно, зробила кілька рухів, ніби щось намацувала. Потім примара різко вийняла руку зі стіни, щось міцно стискаючи.

Яр все ще сидів перед жевривом. Він судомно напружив пальці — і келих з недопитим вином тріснув. Скалки боляче увіп’ялися в руку; на підлогу, поруч з краплями вина, полилася тоненькою цівкою кров. Болю князь не відчув — він заплющив очі, закутався у тепле ведмедно і нарешті заснув.

Від власного крику прокинувся Добровін. Йому наснився страшний сон: ніби якась химерна постать викрала оберіг Суронжу. А допомагав їй холодний Кулла, злостивий вітер, що колись утік від Стрибога. А коли Добровін прокинувся остаточно, то зрозумів, це був не сон. Оберіг Суронжу викрадено…

8

Рутенія прокинулася раніше за всіх. 3надвору шелестіло листя. Ранкова прохолода приємно збуджувала. Рутенія розплющила очі й роззирнулася. Побачила на сусідньому ліжку Дзеванну, а біля порога — Віта.

Чугайстер заворушився перший. Прокидався він довго і голосно, як справжній лісовий хазяїн. Розплющив очі, позіхнув і потягнувся — аж стіни задрижали. Дзеванна від несподіванки опинилися на підлозі, бо саме злазила з ліжка.

— Становище не вельми привабливе. На Дзеванну полюють. Вчорашні злидні і той, з палицею, не відчепляться, — сказав Віт за сніданком.

— І чекати, поки нас знайдуть — не діло, — додала Дзеванна.

— Маємо рухатись. Інакше рано чи пізно до нас доберуться: русалинка без води, відьма без сил! — мовила Рутенія.

Усі погодилися.

— От тільки куди нам рушати. Я пропоную йти в Суронж, — сказала Рутенія.

— Але ж я зі Словунії втекла! — вигукнула Дзеванна.

— Ти втікала від посвяти, Ахруман вже й так знає про твоє існування! Тому є сенс повернутися. По-перше, треба звільнити твої сили. По-друге, я маю таки зустрітися з Добровіном, — пояснила Рутенія.

— Вона має рацію, — озвався Віт. — Нам нема чого тут чекати. Щоб дістатися до Суронжу, треба пройти півкраїни.

— Віте, чому нам? Це не твій бій. Ти не мусиш…

— Ні, Рутеніє. Усі ми щовечора, коли засинаємо, боїмося прокинутись серед ахруманових потвор, які тільки й мріють про наш ліс. Щоранку, перш ніж розплющити очі, ми прислуховуємося, чи немає поруч ворога! Ми дуже втомилися. Я відчуваю, що допомігши вам з Дзеванною, допоможу й усім нам. Тому, Рутеніє, це мій бій так само, як і твій!