Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Я — твоя! Я заради тебе втрачаю себе! А що ти здатен зробити задля мене?

— Все! Все! Все! Кохана, я для тебе зроблю все, чого забажаєш!

— А для нас?

— І для нас з тобою я піду на все!

— Ні, не для нас з тобою, а для нас із твоїм сином?

Яр закам’янів. Дівині слова заскочили його зненацька, і він якусь мить мовчки дивився у її щасливі очі. А потім схопився з ліжка, підхопив Діву на руки і почав кружляти по кімнаті, кричучи:

— Я — батько! Нарешті! Не може бути?! Ти певна?

— Я певна! — Дивилася Діва йому в очі і бачила щиру радість. — Але що ти ладен зробити заради нашого сина?

— Та я заради нашого сина життя своє віддам!

— А життя інших?

Яр зупинився і поставив Діву на підлогу.

— Ой, як холодно! Занеси назад!

— Я заради нас з тобою і заради нашого майбутнього сина вже давно жертвую чимось дуже і дуже дорогим, — мовив він, дивлячись на вогонь.

— Про що кажеш? — переполошилась Діва, побачивши в його очах щось дотепер невідоме їй, страшне і чорне. — Я ж пожартувала!

— А я ні! — мовив Яр і пішов геть.

Діва якусь мить чекала, що він повернеться. Та двері вдруге не відчинились, і вона з думками «Що ж я такого зробила?» заснула. На подушку повільно скотилася сльозинка.

7

Ніч упала на Суронж. Місто занурилось у пітьму, яку силкувалися розігнати мерехтливі вогники з людських вікон. Втім, мигтіли вони боязко, ніби розуміючи: якщо прийшла ніч, має бути темно. Ніч — Чорнобожий час, час мороку, час зла. Вночі не варто ходити вулицями.

Повіяв холодний вітер. Його морозний подих майнув вулицями і попрямував до замку Великого Князя. Якщо на шляху траплялося світло, він гасив його, лишаючи по собі доріжку з мороку.

Цієї ночі мешканці Суронжу чули щось схоже на дитячий крик. «Це вітер завиває!» — думали вони, перевертались на інший бік і засинали.