Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

Розгортається небо й світиться глибина.

Птахи малюють вгорі кола свої.

Я знаю цей світ напам’ять, до самого дна.

Єдине, чого я не знаю, — як піймати її.

Скільки часу на це пішло, скільки зусиль.

Птахи перегукуються між собою в своєму гурті.

Я б радо кинув усе й пішов звідсіль,

просто я нічого більше не вмію в цьому житті.

Я б радо подався з побережжя свого,

радо б забув гострі його краї,

але ті, кому я вірю, вчили мене лише цього:

ловити її, мов рибу, ловити її.

Я ніколи не мав жодних інших занять,

обравши одного разу з усіх умінь, —

уміння лагодити гачки, що на вітрі дзвенять,

щоб полювати на голос, полювати на тінь,

спостерігати, як ліпиться сонце з літніх годин,

як зима починає свій дивний танок,

спостерігати за місяцем, оскільки він один

впливає на рух океанів і голоси жінок,