Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

за те, що навіть не спадало на думку все забути,

за те, на що ніколи не вистачало уваги,

і за те, на що не було шкода вогню та отрути.

Дякувати за надрізи сміху — ламкого, нічного,

дякувати за мовчання рослинну тяглість,

за готовність іти до кінця, аби не оминути нічого,

за готовність віддати все, аби нічого не сталось.

Здавалося б, найпростіше — торкатися неможливого

Здавалося б, найпростіше — торкатися неможливого,

слухати нечутне й зазирати в невидиме.

А ось стоїш серед цієї ночі під зливою

й боїшся почути, що він тобі говоритиме.

Бо раптом він скаже щось, від чого зробиться боляче,

і слова його виявляться несправедливими,

і не знатимеш потім, що робити поночі

під цими деревами, зірками й зливами.

Клени вгорі викреслюють свою готику,

і злива має зелену кров, немов каракатиця.

Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,

гірше лише — не мати змоги торкатися.