Розділ другий

Рєпіну нічого не залишалося, як розвести руками, адже він був другом і секундантом Мілітарьова на сьогоднішній дуелі.

А у салоні Холодової обговорювали вчорашню лекцію Буревого. Тут було більше його противників, аніж там. Почалася дискусія. Але оскільки салон Холодової вважався «нейтральною смугою», то все відбувалося спокійніше. Сама ж Маргарита дивилася закохано-захопленими очима на Буревого, який, як завжди, легко відбивав літературні напади гостей салону і нападав сам. Словом, дискусія була в розпалі.

Але Холодова не забувала й про те, що вона в цьому салоні господиня. Особливо уважна вона було до Єлизавети, яка їй дуже сподобалася з першої ж миті. Дівчина хоча й усвідомлювала, що вона надзвичайно гарна, але з першого ж кроку підкреслила перевагу господині і повне небажання конкурувати з нею. Холодова це відразу відчула і оцінила. І вже коли гості сиділи за вечерею, вона помітила, що Єлизавета нічого не їсть:

— Красуне моя, невже тобі нічого не сподобалося?

Єлизавета глянула на Холодову дитячими, наївними очима:

— Щось я себе не дуже добре почуваю.

— Може, тобі гарячого чаю?

— Краще — меду.

Єлизаветі принесли на вибір кілька сортів меду, і вона почала його смакувати.

…Вечір наближався до кінця, і Єлизавета підійшла до господині:

— Мені вже час додому, а завдяки вам мене є кому провести.

— Заходьте до мене частіше, — обняла Холодова Єлизавету за плечі.

— Я ще хочу зателефонувати своїм, — відповіла Єлизавета, підходячи до телефону. Набрала номер, запитала у служниці, чи є батько. Служниця відповіла, що генерал дуже сердитий і про неї не хоче навіть чути.

— Я дзвоню від Холодової. Світ не без добрих людей, та й у батька серце не кам’яне. Ти все ж скажи, що я телефонувала.

— Ви б краще звістку яку прислали, а то, якщо я скажу генералу, він розлютиться ще більше, — і служниця заплакала…

Нарешті Рєпін і Єлизавета попрощалися з гостями і вийшли на засніжену вулицю. Рєпін був щасливий, як ніколи в житті. Єлизавета здавалася йому найвищою нагородою з усіх, які він мав у житті. Вищою навіть за ту, яку він, знявши з грудей, поклав до кишені і не наважився одягнути у Холодової, аби не привернути загальної уваги. Це був Георгіївський хрест. Нехай четвертого ступеня, але все ж Георгіївський. Він лише зараз пошкодував, що не одягнув його, а дівчина, ніби читаючи його думки, сказала:

— Не переймайтеся так тим, що не одягли свою нагороду. Я й так знаю, що ви хоробрий офіцер…

Рєпін знову з подивом глянув на Єлизавету. Звідки вона знає про Георгіївський хрест? Але дівчина не відповіла.

Було вже пізно. Снігопад не припинявся, і авто Рєпіна їхало повільно. Він боявся потрапити у сніговий замет. Раптом на дорозі перед ними замахав руками поліцейський.

— Господи, що там трапилося?