Розділ другий

Орлов, який весь цей час проглядав папери, раптом схопився з місця і запитав схвильовано:

— Звідки я можу зателефонувати додому?

Врода Єлизавети вразила Рєпіна. Але ще більше — її сором’язливість і скромність, а окрім цього, було зрозуміло, що дівчина з заможної родини і за нею дадуть великий посаг. Але найголовніше — це кар’єра, яку здобувають саме завдяки шлюбу з такими ось дівчатами.

Рєпін все не міг позбутися почуття незручності: цю красуню у розкішній шубі, яка, напевне ж, звикла до модних дорогих автомобілів, він змушений буде зараз посадити у свою вантажівку.

— То й що? — посміхнулася осліплююче білою посмішкою Єлизавета. — Вантажівка, то й вантажівка!

Рєпін здивовано поглянув на дівчину. Він же, здається, вголос нічого не сказав.

Єлизавета вже зрозуміла, що перед нею молодий, недосвідчений хлопець. А отже, вона знайшла те, чого хотіла, — можливого помічника. За вікном вантажівки знову хурделило, і на склі з’явилася паморозь.

Коли Рєпін хотів зупинити автомобіль, Єлизавета сказала:

— Не треба тут зупинятися, адже, якби не я, ви поставили б авто там, де поставили перед тим, як їхати за мною.

— Звідки ви це знаєте?!

— Це ж так зрозуміло! Ви страшенно переживаєте, що приїхали на цій машині. А гості Холодової — сноби і зневажають нас, людей, пов’язаних з військовою службою. Мій батько теж військовий, і я це добре розумію.

Серце Рєпіна мало не вистрибнуло з грудей: «Вона — своя, їй не треба нічого пояснювати!», і хорунжий поставив авто на те саме місце, де й першого разу, а потім допоміг Єлизаветі вийти.

До будинку Холодової було метрів п’ятдесят. Вони йшли мовчки, але несподівано Єлизавета зупинилася і, ніжно взявши Рєпіна за руку, запитала:

— Чи обіцяєте ви мені, що будете моїм кавалером цього вечора і не глянете на жодну, навіть найвродливішу, жінку?

— Там не буде жінки, вродливішої за вас, — як гімназист відповів Рєпін.

— Це не має значення. Ви пообіцяйте мені!

І Рєпін відповів уже голосом козачого офіцера, коротко і рішуче:

— Обіцяю до смерті бути вашим вірним кавалером і вважатиму за щастя померти за вас!

А вітальня Холодової була вже переповнена гостями, і чекали лише на Єлизавету і Рєпіна. Коли Рєпін про це дізнався, його самолюбство було дуже потішене. Вперше в житті таке шляхетне товариство, такі знаменитості очікували на нього. Єлизавета ж справила неабияке враження на гостей Холодової. Всі чоловіки з захопленням дивилися лише на неї, підходили, цілували руку, говорили компліменти. Підійшов і Буревий. Він поцілував руку Єлизаветі й, уважно подивившись на Рєпіна, хитро-притишеним голосом поцікавився:

— Як там здоров’я Мілітарьова?