Від чого?
Від проявлення почуття такого ж, як і твоє, від приближения до тебе, від бажання захистити свою дитину перед твоїм апетитом...
Пішли. Тихий ранок віяв солодким диханням спокою, сонце посилало любов у проміннях своїх, але ніхто не дивився на красу, ніхто її й не розумів. Бідний, як і завжди, взяв на себе найважчий обов'язок: приговорюючи — «Манька... Манька», накинув вірьовочку на шию корові. А той, другий, обхопивши обома руками теля, потяг його до свого кованого воза. Телятко брикало своїми тоненькими ногами, напружувало всі свої мускуленята, але що ж... Не мало воно пащі крокодила, левових пазурів, лисичої хитрости, голок їжакових. Воно вміло тільки жалібно кричати й кликати на поміч.
Корова рванулася. Але міцно тримає за вірьовку продавець. Він уже не каже ласкаво: «Манька, Манька», а бридко лається й з усієї сили тягне вірьовку. Теля кричить.
— Та ну... Іди! Ба яке!..
— Стій! Стій, чортова скотино! А щоб ти йому здохла!..
І крики, і рев, і жалібне мукання наповнили тиху світло-зелену поляну. Щез спокій, потопталася трава, і навіть сонечко закрилося хмаркою.
Теля лежало вже на возі зі скрученими ногами, а на луках ще йшла боротьба: корова виривалася й болюче ревла.
— Та годі тобі вже, Кузьмо! Іди вже.
— Так не вдержиш... Тпру, анахтемо!
Нарешті Кузьма перескочив через пліт, і спітнілий, запихканий, побіг до воза. Віз покотився.
Корова підбігла до плоту, але вже тільки курява знялася. Корова поклала голову на пліт — і ревла, ревла...
Далеко вже від'їхав віз. Його торохкотіння заглушувало стогони зв'язаного теляти. Обидва мужики вже відсапнули й мирно балакали. Але оце один із них оглянувся назад і злякано скрикнув:
— Дивись, дивись!.. Корова вибігла!
Справді. Наче розтягшися в повітрі, напруживши всі сили організму, летіла за возом корова й ревла якось відривчасто-роздільно.
Дужче замукало теля, злякано якось застрибав по коліях віз. Розлючена звірина була вже близько, і люди почали її просто боятися, не знаючи, що почати.
А сонце так само, як і сцену любови, освітлювало цю сцену боротьби, наче це все було одне й те ж.
Та й справді, здається, це — одне й те ж.
* * *
З самого ранку коло розправи товпся нарід, більш усього баби. Щось незвичайне мабуть сталося на селі, бо навіть у цю пору, коли всякі фізичні й фізіологічні потреби змушують, звичайно, господинь бовтатися в помиях, кричати: «вацю, вацю», совати рогачами до пащі печи, вибігати надвір по солому,— навіть у цю пору мало було таких хат, де диміли б труби й мовчали б усілякі домашні звірята й птиці. Кури підлітали до вікон, свині визкотіли й рили під коритами, а до пастуха ніхто й не вибіг назустріч за ворота.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Життєві аналогії » автора Хоткевич Гнат на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V“ на сторінці 2. Приємного читання.
TextBook