Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Стас скривився.

— Гаразд, ходімо на кухню… Врахуй, Шефе, крапля нікотину вбиває коня.

— Людина — не кінь, Стасе, — Шевель умостився біля прочиненого вікна, запалив. — Люди надійні?

— Непогані.

— Розкажи про кожного потроху. Щоб я знав, з ким розмовляю….

Стас зітхнув.

— Спиною до дверей сидить Гога. Прізвисько це чи ім’я — не знаю. Працює вантажником у овочевому, що навпроти воєнторгівського універмагу. Він дивакуватий трошки…

— Хворий? — Шевель постукав себе пальцем по лобі.

— Та ні, тут інше… Казанок у нього, до речі, дай Боже варить! Просто він мовчить. Постійно. Якщо за п’ятирічку одне слово скаже — вже свято.

— Всім би такі дивацтва! Притягувався?

— Два роки умовно. Давно, ще по малолітству. З пацанами підсилювач зі школи потягнули…

— Гм, добре… Наступний…

— Ліворуч від нього — Басмач. Він з Фергани, пам’ятаєш, там колотнеча була? За ним давно карний розшук плаче… — Стас витримав паузу. — 3 ним слід обережніше, Шефе. Йому людину вколошкати — як два пальці обмакнути.

— Для нашої справи він знадобиться, Стасе…

— Я знаю, тому й привів його. Але з такими хлопцями намагаюся спільних справ не мати.

— Не бійся. Справу зробимо — і в різні боки. Хто третій?

— Ігор Петруня. Його я знаю добре. Спеціаліст по шмотках.

— Не люблю фарцу, якщо чесно. Гнилуватий народець…

— Жодного разу не попадався, між іншим! Хлопець надійний. І потім, ти тачками займаєшся, він — шматтям, в кожного свій бізнес.

— Гаразд, замнемо. Врешті-решт, це моя особиста справа, як я до них ставлюся. — Він викинув недопалок у вікно і глипнув на годинник. — Васьки нема чомусь… Добре, ходімо! В загальних рисах він свою задачу знає…