Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Нічого собі… Ти весь у крові, Гого! Поранили?

Спереду Гогина футболка була вимащена кров’ю Петровича, ліве плече було глибоко подряпане кулею, вона ж якимось дивом видерла шмат тканини з короткого рукава.

— Переживу, — буркнув Гога. Несподівано він уявив, як в такому вигляді з’явиться додому.

— Ваську шкода, — зітхання Стаса було нещирим. — Звичайно, ніхто не передбачав, що вони почнуть боронитися… Вони почали?

Гога обмежився кивком.

— Зрештою, яка різниця — живі вони чи покійники… Головне — бабки в нас… Може, це й на краще, що ви їх постріляли… Тут ми нічого свого не повинні залишати. — Він нахилився за автоматом Басмача і раптом крикнув: — Хлопці! Один живий!

Він помилився — живих було двоє, Сем і водій. Кулі дістали обох, але не на смерть, Сем насправді втратив свідомість, а водій спробував придуритися. Розкусили його дуже недоречно.

— Що будемо робити? — обережно спитав Стас. — Час дорогий…

Басмач мовчки витяг ножа. Потім, хижо посміхнувшись, повернувся до Петруні, котрий все ще боявся вийти з машини.

— Гей! Ти! Сюди! Швидко!

Петруня не наважився протестувати. Обережно вибрався, рушив до гурту на тремтячих ногах.

— Я тобі даю лише один шанс! — Басмач простягнув йому ніж. — Якщо ти не зробиш цього за хвилину, через дві хвилини це зроблю я сам. Але ти лишишся тут. Поряд із сержантом. Він ще не встиг відійти далеко, доженеш його і поясниш, чому він дістав кулю в голову. Ти все зрозумів?

Петруня замотав головою і позадкував. Гога мовчки рушив до «газика», Стас демонстративно не дивився на приятеля.

— У нас обмаль часу! — гаркнув Басмач. — Ну?

Петруня зрозумів, що колючими вузькими очима Басмача на нього дивиться зараз сама смерть. І він простягнув руку за ножем…

Лишивши машину у верболозі, Гога і Стас пішли купатися. Гога заодно вирішив спробувати змити кров з футболки і промити й перев’язати свою бойову подряпину. Басмач не вмів плавати, він просто вмився, сполоснув брудну від пилу футболку, надів її, мокру, прямо на голе тіло і зрозумів, що даремно заперечував проти затримки біля річки: холодна вода освіжила, зняла нервову напругу, заспокоїла.

Але час, час, час…

— Давайте швидше! — крикнув Басмач купальщикам.

— Вже йдемо! — відгукнувся Стас, який заплив на середину річки.

Петруня не вилазив з машини. Він сидів на задньому сидінні, зіщулений, в самому кутку. Руки його тремтіли. Всю дорогу він нервово намагався стерти кров з сорочки, але тільки розмазав її. Його занудило тоді ж, у посадці, і тепер, коли він кидав погляд на плями крові або торкався їх, нудота підступала до горла.