Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Синку, Вікторе! Зачекайте при дворищі, вона от-от оговтається… Вийде до тебе, вийде!

Хлопці повернулися до коней і, одвівши їх до стайні, припнули проти неба до окоренка. Андрій поглядав на Ярему і вже запримітив, як оживилося його лице, та рухи ще були неврівноваженими, і Андрій перервав мовчанку:

— Яремо, Вікторе! Вона кохає тебе і пробачить… Вгамуйся, брате.

Ярема непевно махнув головою, і обоє почали поратися побіля своїх коней. Так минуло немало часу, але зарипіли двері, й у двір вийшла Ольга. Друзі обоє повернули голови в той бік і побачили, як до них впевненою ходою йшла Ольга. Віктор застиг, тримаючись за віжки своєї Зірочки, а вона й собі повернула голову в бік Яреминої обраниці, а тоді з вдячністю закивала головою. Голівку Ольги облягав ніжного кремового кольору чепець, з якого спереду звисали гронові китиці, а вище бавила погляд хвилеподібна крислатість. Через плече на груди звисала важка попелястого кольору коса з уплетеними в неї стрічками. На граційній шиї проглядалися вишневого кольору перли завбільшки зі смородину, облягаючи основу шиї. Її статуру обтисла світлого тону блуза, помережена ледь темнішим кольором попереду, на рукавах з широкою проймою внизу, стегна вирізнялися розгалуженою звивистою лінією. Цегельного кольору довга сукня, гаптована різнобарвними витонченими квіточками, надавала їй зросту та гідності. Дрібно ступаючи, вона наблизилась до хлопців і привіталася до обох одразу, не подаючи нікому з них ручки, яка ховалася в проймі з мережива.

Хлопці, кивнувши головами, привіталися і втупили погляди донизу, позираючи на чарівні ніжки в малинових черевичках, які визирали ледве-ледве з-під сукні. Віктор, ніяковіючи, підвів голову і поглянув Ользі просто у вічі, намагаючись відгадати у їхньому блиску свою подальшу долю. Ольга не опустила донизу очей, і голуб’ята застигли, дивлячись одне на одного. Темні з прозеленню великі очі Ольги пильно дивились на Віктора, а він мимоволі почав милуватися її вродою. Вона злегка нахмурила чорні крилаті брівки, та це не налякало Віктора, і він, посміхнувшись, не зводив з неї очей. За мить Ольга вже не витримала напруги і її рожеві пелюстки губ розійшлися в лукавій посмішці. Вона протягнула до Віктора ненадійно приховану ручку і мелодійним голосом привіталася ще раз:

— Вітаю, вітаю славних козаків…

Віктор затиснув обома долонями її ручку і, забувши, що поряд стоїть його товариш, нахилившись, поцілував. Стривожено висмикнувши з його рук свою долоню, вона засміялась і запитала:

— Від’їжджаєте передчасно, а хто вберігатиме наше містечко? Лячно жити буде.

Віктор не розгубився, давши відповідь:

— То ми і пильнуватимемо містечко, тільки ще здалеку, далі сюди вертатимемо, коли одним лячно!

Після такої гідної відповіді всі троє весело засміялись і кожний відчув, як скресла крига у стосунках поміж закоханими.

Сонце вже завершувало свій плин на небосхилі, і довгі тіні з дерев та домівок нагадували про те.

— Мамця запрошує вас до столу, у нас сьогодні линочки, дядько Олекса подбав… Свіженькі, щойно смажені, — вже іншим тоном мовила Ольга і, крутнувшись на місці, пішла до хати.

Андрій запитливо поглядав на Ярему, а той, зачарований красою та вдалим заворотом у їхніх стосунках, невідривно дивився вслід коханій.

— Чому стовбичиш? Хутчіше до столу, а то твоя ще зметикує, що ми не на линочки явились, — весело сказав Андрій і стусонув Ярему під бік.

Під грушею уже стояв стіл, на якому видно було велику тацю зі смаженими линками, сулію оковитої та сирівець.[35]

— Хутчіш до столу, синочки, а я гукну Олексу, тут всім вистачить досхочу попоїсти, — на ходу мовила Меланка і понеслась до Олекси.

Та вони за столом самі не лишились, вийшла Ольга, але вже в накинутому нагруднику,[36] і заходилася розливати оковиту по келишках. Почулися голоси Меланки з Олексою, і хлопці поручкались із ним, немовби з товаришем старшим, не тільки за віком.

Після гарної вечері Андрій з двома застільниками присів на колоду, а молодята тихою ходою рушили в напрямку криниці. Поговоривши про життєві справи, Андрій попрохав Меланку постелити йому там, де і вчора:

— Вельми сподобалось! — додав наостанку.