Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

День минув у клопотах, хлопці й не примітили, як сонце почало хилитися на захід.

— Сонце до заходу, а парубки до дівчат ходу! — підбивав Панас хлопців, що прийшли щойно з річки та давали лад своїм коням.

Ярема, посміхнувшись у відповідь до свого їздового, мовив:

— А ви, дядьку Панасе? Вже й стежка заросла, якою бігали до своєї Килини?

Панас доброзичливо зареготав:

— Було, було, хлопці! Та ген-ген моя Килина і гадки не має, де сьогодні чи завтра буде мріти її Панас…

По цих словах і пішли хлопці до сотенного, умовляти, аби хоч одну нічку Ярема навтішався побаченням з Ольгою, а Андрій за ним як для сторожі. Петро в наметі був сам і, угледівши козаків, сумно промовив:

— Могли б сьогодні до мене й не ходити, звісно, що вночі вас як дідько злиже!

А тоді вже невесело додав:

— Надолужуйте, скоро не до втіхи, покладатимусь на вас… Вранці до каші щоб поспіли, — кивнув їм головою, і їх немов протягом виперло з намету.

Через якийсь час Орлик та Зірочка мчали до міста.

Що тут на них чекали, було помітно, бо тільки подвір’ям загупали кінські копита, з будиночка вибігла Ольга, а за нею — мати.

— До стайні, діти, до стайні! Там травичка коням. А ви вечеряти будете, от під грушкою й посідаємо! — радісно загомоніла Меланка.

Ярема багатозначно поглянув у бік Андрія, і вони заспішили прилаштовувати коней. Закінчивши справу з кіньми, хлопці повагом рушили до столу під грушею, щоправда, Ярема все ж випереджав Андрія. На столі вже парували галушки, присмачені салом, та стояв штоф якоїсь мутнуватої рідини.

— Сьогодні по чарчині, потрішки — не гріх. Не погребуйте, ще з мужем готували заради сватів.

Андрій жартома і мовив:

— Тіточко Меланко, так я і за свата здатний слово мовити, аби лишень ще кого на поміч!

Меланка застигла на мить, а тоді, не даючи хлопцям оговтатись, коли слівце вже вилетіло з вуст Андрія, радісно оповістила:

— Так у мене ж сусід, Олекса. Тільки-но повернувся з обителі… просила його сповістити ігуменю, гріха побоялась!

Ольга, узрівши до чого це все «хилиться», хутенько шмигнула до хатини, війнувши косою. А її матір вела далі: