Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Так от хто побіля мене вештається, підходь, служко.

Ярема, нахиливши голову, підступився до Ольги і присів біля неї на дзиґлика.[34]

— Розповідай, яка доля занесла тебе до монастиря? Сиротина ти а чи, боронь Боже, скривдили? — прихильно мовила Ольга, не перестаючи сукати.

Ярема мовчав, схиливши долі обличчя, а коли Ольга ще раз перепитала, лише махнув рукою. Ольга перестала розпитувати, і тоді Ярема тонким голосом озвався до неї:

— Служко… А ти з чиєї волі при цьому монастирі?

Ольга якось дивно поглянула в його бік і задумливо мовила:

— Звісно, не зі своєї, життя так повернуло… Не маю привабливості в миру.

Ярема мовчав, боячись виявити свою чоловічу сутність, а Ольга, піднявши голову, мовила:

— Матку лишила на самоті, в цьому докоряю собі, а моя доля тут…

Ярема, не втримавшись, перепитав:

— А що, тільки матку, а судженого теж залишила?

Помовчавши якусь мить, Ольга з гіркотою в голосі відповіла:

— Був єдиний у мене, та, схоже, згинув. Не відала від нього звістки, вже давно б об’явився.

Ярема затріпотів усім тілом, немов осінній лист при негоді, й видавив з грудей:

— От якби з’явився твій жаданий, то зуміла б прийняти у своє серце?

Ольга відчула в голосі Яреми якісь тверді нотки, як для дівчини, і здивовано запитала:

— Служко, яке твоє діло до мого жаданого, хто ти будеш, аби питати мене про задушевне?

Критися від Ольги Яремі було вже ні до чого, і він, не відкриваючи обличчя, стиха мовив:

— Ольго, ніяка я не послушниця, а Віктор. Прийшов, аби ти повернулася до миру, хочу загладити свою провину. Знати тебе єдину до скінчення віку…

Після цих слів він підняв вище намітку, і Ольга побачила лице свого коханого. Неначе якимось сяйвом засліпило її, і вона, непритомніючи, почала хилитися вбік і на очах у розгубленого Яреми впала на землю.