— Снідайте, комісаре, у нас з вами важлива розмова, — знову озвався Редль, помітивши, що той не взяв свою філіжанку і навіть не торкнувся випічки. — Набирайтеся сил.
— Можемо розмовляти одразу, — відповів той.
Бажання їсти поступово зменшувалось, доки не зникло зовсім. Присутність у будинку людини з контррозвідки кого завгодно позбавить апетиту.
— Як скажете, — відповів полковник, виразно поглянувши на Бейлу. Жінка підвелася і вийшла в сусідню кімнату.
Трохи помовчавши, Редль продовжив:
— Так от, комісаре, якщо пам’ять остаточно до вас повернулась, пригадайте події триденної давнини. Я маю на увазі вбивство у філармонії... Як мені відомо, ви стали мимовільним свідком. Пригадуєте?
Вістович ледь помітно кивнув.
— Чи знаєте ви, хто цей убієнний?
— Не знаю.
Полковник єхидно усміхнувся.
— Звісно, увесь цей час вам ніколи було читати пресу, — сказав він, — а між тим, газети просто сказились. У всіх однакові заголовки.
Редль дістав із внутрішньої кишені плаща свіжий номер «Діла» і простягнув його комісару. Той, напруживши мозок, прочитав на першій шпальті: «Вбито депутата Галицького сейму Бартоломея Раковського!» Читати статтю Вістович не мав наміру, тому відклав газету вбік.
— Раковський був не просто депутатом, — продовжив полковник, — він очолював об’єднання крупних землевласників, яке, до того ж, підтримувало австрійську політику. Як ви розумієте, про його смерть уже відомо у Відні. І Відень хоче розслідування...
Незважаючи на свій кепський стан, Вістович потроху починав розуміти, куди той хилить. І це розуміння було бальзамом на його душу.
— Розкриття убивств не наша справа, — продовжив Редль, — але контррозвідка зацікавлена у тому, щоб убивцю знайшли.
— Наскільки мені відомо, поліція взялася за цю справу, — сказав комісар, уважно спостерігаючи за співрозмовником.
Сівши за його секретер, полковник підтягнув до себе переповнену попільничку і неквапно закурив.
— Я хочу, щоб ви зрозуміли мене правильно, Вістовичу, — за кілька хвилин продовжив Редль, — у тутешній Дирекції поліції працюють переважно поляки, які й самі раді позбутися проавстрійських елементів у сеймі. Я не здивуюсь, якщо невдовзі вони закриють цю справу і повідомлять, що сердешний Раковський публічно наклав на себе руки. Тому сподіватися ми можемо тільки на вас і Шехтеля. На щастя, він тепер уже директор поліції.
— Саме завдяки вам, полковнику, — випалив комісар, — я й не можу зараз зайнятися цією справою. Тому покладайте свої надії на одного Шехтеля! А я подбаю про те, щоб вчасно з’являтися до суду в справі Гаусмана...
Перечекавши цю хвилю гніву, Редль продовжив своїм спокійним крижаним тоном:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В’язниця душ» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В’язниця душ “ на сторінці 8. Приємного читання.