Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— У Феді гроші на хату є? — сумніваюся я.

— Ні, в мене! Ви ж казали, що всю платню мою на рахунок у банку кладете, так же, Іване Карповичу?

— І Федя про той рахунок уже знає?

— Звісно, я йому все-все розповіла, він такий хороший! — стоїть вона щаслива та закохана. Я було хотів їй очі відкрити, що Федя той виключно грошима її зацікавився, а сама вона йому не потрібна. Але не сказав, не зміг. Бо аж літала бідна Уляна Гаврилівна, на сьомому небі від щастя. Ну як їй можна було правду сказати? Скажу я і ворогом буду. Все одно не повірить вона зараз. Бо ж кохання — воно п’янить. А тут ще ж була Уляна Гаврилівна калікою, змирилася з тим, що по чужих хатах прислугою їй жити. Коли ось Федя цей щось наплів їй, а там і плести багато не треба було. Ну, нехай життя їй усе покаже, щоб ні на кого образ не було.

— То домовимося так, Уляно Гаврилівно. Грошей ваших я вам поки не віддам.

— Як? — аж лякається вона.

— Зачекайте, послухайте. Гроші ваші у банку, на депозитному рахунку, їх так просто не знімеш. То домовимося ми так: я вам буду щомісяця надсилати по двадцять рублів. А за рік отримаєте всю суму. Роблю так не з жадібності, а щоб Федя той усі гроші у вас не виманив.

— Він не такий! Ні! Він добрий!

— Якщо добрий, то за грошима не бігатиме. Якщо у вас ціле життя попереду, то можна і почекати рік. Так?

— А ви ж віддасте, потім?

— Уляно Гаврилівно, скільки ми у моїй хаті прожили? Не один рік. Бувало так, що хоч вам, хоч комусь іншому обіцяв я щось і не виконав? Хоч раз чули ви, що комусь я не заплатив?

— Ні, Іване Карповичу, не було такого.

— То й не ображайте мене підозрами. Отже, гроші вам надсилатиму, а за рік і всю суму віддам з відсотками. А натомість прошу вас виконати одне моє прохання.

— Яке?

— Сповіщайте мене про те, як ваші справи.

— Як же я сповіщу, коли неписьменна я? — бідкається Уляна Гаврилівна, — Скільки ви не билися, а так грамоті й не навчили.

— Ви неписьменна, а Федя ж, мабуть, писати вміє.

— Вміє, вміє! І писати, і читати!

— То ви йому кажіть, а він нехай записує, як ото граф за мною. І раз на тиждень лист мені надсилайте. Добре?

— Добре, Іване Карповичу, так і зроблю.