Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ну то добре, Володимире, не буду тримати тебе на холоді. Одужуй, відпочивай, але тримай револьвер під рукою і раптом що, куль не шкодуй. Тих негідників треба вбивати, наче отруйних змій! Каменюкою розбити голову! — граф у захваті від власної войовничості аж кулаки зціпив. Буває, люди крові не бачили, пороху не нюхали, а такі войовничі, наче дикуни, аж дивно. А ще ото справді, начитається книг пригодницьких і сам себе відчуває їх героєм. Наче доросла людина, а як хлопчак.

— Дякую, Климентію. Раптом що, стрілятиму, — і знову кахикає господар.

— Я за день-два заїду, провідаю.

— Та не хвилюйся, Климентію, краще тих бандитів знайди.

— Це вже обов’язково! Всі люди їх шукають, он навіть Іван Карпович приєднався.

— А, це ви ото з хутора Курбани? — дивиться він на мене уважно.

— Так точно, — кажу. — А від застуди картопельки наберіть у чавунок, зваріть, воду злийте, а картоплею подихайте. Або ж до лазні сходіть, то взагалі найкращий варіант.

— Дякую за пораду, — і знову кахикає, аж боляче слухати.

— То підемо ми, щоб ви ще більше не застудилися, — кажу.

Ну, ми і пішли. З гори воно не вгору, скотилися якось, сіли в сани й поїхали на Капітанівку. Там зіткнулися з приставом, якого до Ромен посилали.

— Знайшов міського! У готелі «Мюнхен» номер знімав. На санях приїхав! — доповідає пристав Климентію Євграфовичу, а мене й не помічає наче, бо я ж хто, я — мужик.

— І де він? — вимушений питати я, бо граф трохи розгубилися і дивляться на мене.

— У готелі, — неохоче відповідає пристав.

— Наказ же був арештувати!

— Так він непритомний, марить, — пристав позіхає, щоб показати, що зі мною йому розмовляти нецікаво. — Я до номера зайшов, а він у ліжку стогне, марить, розмовляє з кимось, хоч там нікого більше немає. Як його арештовувати? Нехай одужає, тоді вже.

Дивиться на мене тупими очима, і горілкою від нього тхне, тобто встиг десь до кабака забігти, хильнути чарку-другу замість того, щоб наказ виконати. Я тільки рукою махаю.

— Дурню, та його вже зараз і близько в готелі немає! Втік!

— Як із чинами поліції розмовляєш, мужик! — як підхопився, очі аж виблискують від гніву. Оце вони всі такі. Як роботу робити, то кебети немає, а як хвоста розпушувати, то великі майстри. — Та я тебе зараз у холодну!

— Заспокойся! — строго каже Климентій Євграфович, який з нижніми чинами розмовляти вміє. — Повертайся до Ромен і арештуй, хоч той чоловік непритомний, хоч який. Затримай!

Климентій Євграфович із сином губернатора разом вчилися, дворянин, поважна людина, то пристав під козирок узяв і побіг виконувати.