TextBook За нелюбом коли буду,
То мушу пропасти!
Ще через кілька тяжких днів:
Чи ти, милий, пилом припав, чи метелицею.
Чом не ходиш ти до мене цею вулицею?
Згадувала, як колись вмовляла Гриця всупереч волі матері таємно обвінчатися в церкві. Гриць тоді відраяв, запевнивши: усе й так буде гаразд, по закону й святій правді. Тепер про те в пісні дорікала Грицеві:
Чом ти мене не послухав, як я тобі казала:
«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, іншої шукаєш.
Найдеш собі дівчиноньку з карими очима:
Буде тобі, моє серце, камінь за плечима.
Але камінь ліг на душу їй самій. Ще кілька днів її рятували пісні, ще кілька днів гомоніла вона з Грицем у своїх піснях, ще трохи вірила, що Іскра з ревнощів і заздрощів – брала й такий гріх на душу – обмову наслав на Гриця, як однієї днини завітала до Чураїв баба Ягаїха… Здалеку почала, спершу й не второпаєш, до чого річ розпочала й куди її виведе… Маруся не дуже й прислухалась, своїх думок мала доволі. Та ось стара завела річ про те, що «не всі тії сади цвітуть, що весною розвиваються, не всі тії вінчаються, що люблять та кохаються…»
Маруся зблідла, відіклала шитво, запитливо глянула на Ягаїху.
А стара тихим, журним голосом виводила:
Половина садів цвіте,
друга ярозлучається.
Одна пара та й вінчається,
А другая розлучається…
– Ой, бабусенько, на що натякаєте?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки...» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засвіт встали козаченьки… Повість“ на сторінці 28. Приємного читання.