Розділ «Ордер на любов Роман»

Поникали островом, заглядаючи під кожен кущ.

– Еге-ге-гей! – почали викрикувати. – Ану вилазьте, ми знаємо, що ви тута! Вилазьте, бо вам же й гірше буде!

Двоє йшли по сліду в траві до того краю острова, де по шиї у воді стояли втікачі. Один з них сказав другому:

– Таки сюди бігли – бачиш, прим'ята трава?

– Але де вони поділися? – подивувався другий. – Човна ж у них немає.

– А коли човна катма, то десь тута. Ану, сходи до того он куща рогозу!..

Тарас з Омельком перезиркнулись і, взявши в зуби по очеретині, тихо пірнули й сіли на дні. А щоб їх бува не виштовхнула вода, трималися за підводні стебла рогозу. Дихали через очеретини, у яких дід Видра, наче передбачаючи, що вони знадобляться, заздалегідь попроштрикував перетинки.

Сидіти у воді було нелегко, вода намагалася виштовхнути їх на поверхню, повітря ледь-ледь сочилося через очеретину і його було явно замало для дихання. До всього ж у донця вислизнула з рота очеретина, він хапав її руками, але вона вже спливла на поверхню. Аби не задихнутися, Омелько мусив виринути й собі на поверхню… Виринув і стрівся віч-на-віч з поглядом козака, який щось роздивлявся у воді біля рогозу…

Загледівши закудлану бородату голову з широко розкритим ротом та виряченими очима, стояв якусь мить наче остовпілий, а тоді крикнув і кинувся тікати, галасуючи на увесь острів:

– Водяник!.. Там… там водяник випірнув! Очі вирячені, ротяка розкрита і на голові – кушир зелений…

Зчинилася паніка, козаки пострибали в човни й налягли на весла.

Хтось зопалу було вистрілив у білий світ, але на нього закричали:

– Не чіпай водяника, бо поперекидає човни і потопить нас к лихій годині!

Налягаючи на весла, козаки зникли за очеретом… Донець пірнув, штовхнув у плече Тараса, котрий тримаючись за рогіз, кріпився на дні з останніх сил і вони виринули. Тарас жадібно хапав розкритим ротом повітря. Чути було, як за очеретом, стукаючи веслами, поспішно втікали на човнах козаки.

– Чого вони? – не второпав Тарас.

Омелько, посміхаючись, розповів про свою пригоду з очеретиною та як він передчасно випірнув на поверхню.

Тарас, хоч і сумно було та гнітюче на душі, а не втримавшись, посміхнувся.

– Козаки бояться усілякої нечисті, і водяників також. Більше їх осавул і хлудиною не зажене на острів. До вечора тепер сюди ніхто не поткнеться. Швидше б дід Видра повертався та розказав, що там у слободі діється?..

Частина третя

Ясень місяць – пан господар