Розділ «Ордер на любов Роман»

Він так у диму й задушився, а до москалів живим не вийшов…

Зотліваючи в муках смертних, нелюдських, в глухому підземеллі Соловецького монастиря на нелюдимому, студеному Білому морі, сточотирнадцятилітньому кошовому отаману підступно погубленої Січі Петру Івановичу Калнишевському ні-ні та й вчуватиметься давня – і вічно жива (хоч і вічно кровоточива) – українська пісня-зойк, пісня-крик через віки (чи не з вітрами з України долітатиме вона на далекі Соловки?), пісня, що звернена до нього, до славного отамана Петра Івановича Калнишевського:

Благослови ти, наш батьку,

нам на башти стати,

Щоб не впустить москалів

да Січ руйнувати.

Москаль стане з тесаками,

а ми з кулаками,

Нехай слава не загине

поміж козаками.

Але кошовий (про це і через століття співатимуть-розказуватимуть і волатимуть народні пісні!) рішуче відповів:

Не дозволю, милі браття,

вам на башти стати;

Однакове християнство —

грішно вигубляти…

За це милосердя до буцімто ж братів своїх і поплатився – від тих же, буцімто, братів – славний кошовий отаман: і своїм життям, і життям братчиків своїх.

З його заборони (що з того, що супостати прийшли нищити Січ-матір, але ж вони… вони – християни!) не взялися січовики за ясну зброю, не дали ворогам достойної відсічі, як до того століттями чинили, захищаючи рідний край… Наче ману яку на них було тоді наслано!

Ніхто тоді із запорожців не виступив на захист Січі, ніхто…

…КРІМ САГАЙДАКА.

Про це у Дмитра Івановича Яворницького, у його книзі «Дніпрові пороги»: