Розділ «Ордер на любов Роман»

І стільки в його голосі було упевненості, сподіванки, що надія його неодмінно збудеться, а в очах променистої віри, що Тарас на якусь мить і повірив почутому і теж з надією дивився на військову печатку, що її Гринько Невмиваний ховав до кисета з тютюном, як найбільшу дорогоцінність; дивився, вірячи, що так неодмінно буде.

Свято вірив, хоч на дворі стояв 1776 рік і до далекого 1991 року, коли в незалежній Україні нарешті відродиться козацтво, залишалося ще довгих 215 років і їх якось ще треба було пережити – не тільки Тарасові з Оксаною та Грицькові Невмиваному з козаками й посполитими, не тільки насельникам Харкового виселку і всієї зруйнованої України, а й усім нам – і мертвим, і живим, і ще нерожденним, і Тарасові Шевченку, який року 1845-го криком кричатиме:

…І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя,

А чиєю кров'ю

Ота земля напоєна,

Що картоплею родить, —

Вам байдуже…

– От би показати Діду Калнишу цю срібну військову печатку, га? – загорівся Тарас, повіривши що Січ таки відродиться. – Раптом Петра Івановича знову оберуть кошовим отаманом?

– Не оберуть, – зітхнув отаман бідняцької слободи. – Цариця триклята звеліла відправити Діда Калниша аж до Білого моря – на заслання до Соловецького монастиря. На вічну каторгу. Без права повернення в Україну…

Хто тепер скаже, чи й живий він, славний наш кошовий Війська Запорозького низового…

Петро Іванович Калнишевський ще був живим…

Епілог-1

Біле море, Соловки…

Біле море – внутрішнє море Північного Льодовитого океану, що глибоко вдається в материк Європи…

З довідника

В країну смутку вітерець прилине