Розділ «Вкласти душу»

— О, Старий Лайк! — зрадів Малий. — Слухай, ти ж у нас наче акулячий родич?! Загалом, тямитись маєш. А ну, глянь... зараз, зараз, підманю її ближче...

Проте, як Малий не старався, полонена акула до пірсу підпливати відмовлялася. І лише коли Мбете Лакемба ледве чутно пробурмотів щось і, сівши, ляснув долонею по воді, акула, немов вишколений пес, миттєво зринула біля пірсу і поволі закружляла поряд, час від часу демонструючи татуйоване черево усім бажаючим.

— Ну що, побачив? — поцікавився Ламберт, приписавши акулячу слухняність своєму чарові. — Що це?

— Це Н’даку-ванга, — обличчя фіджійця, як, втім, і завжди, не виражало нічого, але голос на останньому слові задрижав, прозвучав навдивовижу врочисто і шанобливо. — Кучеряві мисливці з південно-східного архіпелагу ще називають його Камо-боа-лії, або Моса.

— А він... цей твій хрінів Н’даку — він рідко зустрічається?

— Н’даку-ванга один, — Лакемба обернувся і важко побрів геть.

— Ну, якщо ти не брешеш, старий, — кинув йому в спину Малий Лемб, — то ця зараза повинна коштувати силу-силенну грошей! Як справа вигорить — з мене випивка!

Лакемба кивнув. Дарма, чи що, пароплав зі смішною назвою «Paradise» віз жерця через солоні простори? І тим більше зайве було пояснювати Ламберту Мак-Евансу, що Н’даку-ванга ще називають Н’даку-зіна, тобто «Світлоносний».

На падре Лапланте це ім’я свого часу справило чимале враження.

...ну а потім до нас заявився цей дурень Пол!

Ламберт здригнувся, як ведмідь, що не впіймав форель, відшукав на стійці свій келих із залишками джину і вихлюпнув його вміст собі у пельку. Не чекаючи на замовлення, Кукер відразу ж виставив оповідачу банку тоніку, знаючи, що обидва Мак-Еванси (і Лемб, і покійний Х’юго) джин із тоніком вживають окремо.

Втім, Х’юго — вживав.

Так от, на чому це я... ах, ну! Заявляється, себто, зранечку цей дурень Пол і проситься годувати звірюку!

Припнув би ти язика, Малий, — непевно докинув Кукер, сіпнувши куксою. — Сам знаєш: про мертвих або добре, або... Знову ж таки, он і татусь його тут!

Кукер замовк і лише скосив око на снулого Гирлявого Абрахама.

— А мені плювати! Хай хоч сам Отець Небесний! Кажу — дурень! Дурнем жив, дурнем і здох! Ну хто, крім повного кретина, добровільно зголоситься годувати акулу?!

— Щось мені пригадується, Ламберте, наче ти раніше казав, що ви з братом його найняли, — немов ненавмисне докинув капрал Джейкобс, розправляючись із черговим сендвічем.

— І то правда, найняли, — стишив голос Малий Лемб. — Тільки хлопець сам напросився! Ці смердючі емігранти риб’ячі тельбухи руками перевертати згодні, за цент на годину! Козли нетямущі! І повірте мені на слові: все лайно через цього хлопчиська трапилось! Через нього й через акулу...

— Яку зловили ви з Х’юго, — уточнив хтось з-за Ламбертової спини.

Рибалка обернувся всім тілом, розхлюпавши тонік, який зло зашипів, але так і не зрозумів, хто це сказав, а той не квапився зізнаватися.