Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Цвинтарша назовні не з’являлася.

І головне — Єви Горобчик не спостерігалося аж ніяк.

Світло у вікнах знадвору, де парканчик нижче, горіло допізна. Години до одинадцятої вечора.

Факти — уперта річ. І факти промовляли, що їх треба осмислювати. Осмислювати не виходило.

Ясніше ясного вставав один-єдиний факт — Єва Горобчик. Як така.

Між іншим, моє сімейне життя в той час уявляло з себе родину з трьох осіб: я, моя дружина Любов Герасимівна і донька Ганнуся чотирьох років.

Ми наймали кімнату у старих на прізвище Щупак і не мріяли про краще, оскільки незабаром нам обіцяли власну площу в новенькому бараку на Войкова. А якби ми народили нашвидку ще дитинку, то можна було сподіватися й на квартиру у відомчому будинку на вулиці Коцюбинського. Але з другою дитиною у нас не виходило. Тим більш на замовлення.

І ось особисто від себе, у цивільних брюках і білій сорочці я вирушив до Лаєвської Поліни Львівни.

Вона не здивувалася. Зустріла як рідного.

— Михайле Івановичу, нарешті ви прийшли! В місті таке кажуть, таке надумують… Саме щодо вас надумують. Я вам про плітки на різні теми не кажу. Вам це й без мене відомо. Я вам, коли хочете, що стосується вас, розповім. А ви вживете заходів. Тому що залишати не можна. Не той зараз час, щоб залишати.

Я запитав, що конкретно мається на увазі.

Лаєвська показово збентежилася і стала розповідати.

А розповіла вона про наступне.

У місті ходять чутки про справу Горобчик. У провину нині покійного артиста Мойсеєнка ніхто з людей не вірить. Мене звинувачують в упередженому ставленні до єврейської нації і що я нібито зам’яв слідство. Словом, констатують, що справа темна. А коли Малка Цвинтар поділилася із сусідами новиною про мій візит і знайомство з Євою Горобчик, Малці Цвинтар зауважили, що від мене ніхто іншого й не чекав, тому що я особисто розпочате слідство штучно прикінчив і тепер маю намір заткнути рота саме Єві Горобчик, як найближчій спадкоємиці Лілії.

Тут я Лаєвську зловив буквально за язика.

Кажу:

— І коли ж це стара Цвинтарша розносила дурниці по людях, в який день? Учора, позавчора? Чи коли? Ви подумайте, Поліно Львівно. На чутки час треба. Чутки — не малі діти, вмить не народжуються.

Лаєвська бовкнула:

— Не знаю, але Малка ділилася з людьми. А люди з нею. Рота не зашиєш.

А з ким Малка могла ділитися у великих масштабах? Вона ж у місті нова. Інша річ Лаєвська.