Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Лаєвська розпоряджалася, як у себе вдома, дістала ще одну чарку.

Покрутила її перед своїми очима і запитливо простягнула мені:

— Ви, звичайно, випивати наливочку не будете, а я задля годиться на стіл поставлю. Щоб по-людськи.

Я не хотів створювати конфлікт на порожньому місці і ствердно кивнув.

Лаєвська присіла.

Присів і я.

Вона не витримала тиші перша:

— Ну, що про Лілечку розповісте?

— Я з іншого приводу. І вам би зараз краще піти, Поліно Львівно. Хоч я вас цілком поважаю.

— Ой, звичайно, я піду. Якщо треба на користь. Ви мені тільки одне слівце скажіть — що сталося, якщо ви сюди з іншої справи?

Я повівся правильно, і відразу віддав собі належне, без вихвалянь і самомилування. Я зацікавив Лаєвську і тепер через деякий час зможу з неї витягнути багато корисної інформації. Вона, зважаючи на отримання взамін інформації з мого боку, викладе все, що знає. Не вигадала б зайвого, ось де питання.

З притиском промовив:

— Це службова справа. Прошу вийти.

Вона подивилася за шторку і прошепотіла, моргаючи очима в той бік:

— Якщо у вас якась таємниця, то ви при Малці не кажіть, хоч вона спить чи як. Вона вдає із себе дуже глуху, але їй палець у рота не клади.

І голосно, в бік тієї ж фіранки, сказала:

— Як ви радите, так я й роблю. Йду. А ви чекайте Євочку, чекайте. Вона ось-ось прийде. Поки наливочки випийте Ліліччиної, ніхто ж не побачить, то нічого страшненького. Солодка наливочка. Лілечка любила солодке.

Коли я зайшов у будинок на вулиці Клари Цеткін, годинник показував рівно другу годину. Пішов о пів на четверту. Читав газети з етажерки, слухав тихенько радіотарілку.

Малка з-за шторки носа не виткнула. При цьому я помітив, що вона відправляла малі природні потреби в горщик або щось таке інше.

Єва не з’явилася.