Розділ «Острів перевертнів»

— Нізащо! — рішуче відрізала Тетянка й одразу ж пояснила: — Зевс сам батько Афіни, він не може з нею одружитись! І взагалі, про твою матінку мови не було, тільки про татка! Ірко, ну ти сама подумай, це ж круто: батько — бог! У нас у школі в однієї дівчинки троюрідний прадід графом був. У її батьків прямісінько на паркані будинку мозаїкою родовід викладено, а в неї самої ніс увесь час у стелю дивиться, так вона його задирає! А граф, порівняно з богом, повний відстій! Навіть цар…

— Тетянко, припини! — втомлено сказала Ірка, відводячи погляд від кам’яного вівтаря. — Батько — бог! Ну й що з того? — Вона знизала плечима. — Ним навіть похвалитись не можна. У прадіда-графа, може, якийсь дурко й повірить, а от у батька-бога — тільки повний кретин…

— У будь-якому разі, ти тепер знаєш, чому він із вами не живе… — пробелькотіла Тетянка.

— То мені що, відразу має полегшати? — в’їдливо поцікавилась Ірка. — Аякже, він покинув нас не через те, що був пияком, як я раніше думала, а через свою божественість? Та яка мені взагалі різниця! Бог він, бачте! — Відьмочка роздратовано пирхнула. — Собака він натуральний! Пес! — закінчила вона й, круто розвернувшись, пішла геть із людної галявини.

Вовки та соколи шанобливо й із ледь помітним острахом розступилися в різні боки, пропускаючи дівча.

Вона йшла, намагаючись не озиратися, аби ніхто не бачив сліз, що нестримно текли з її очей. І щосили намагаючись не звертати уваги на відчуття чогось невидимого й безтілесного, що тяглося за нею, аби зупинити її, втримати.

Вона дослухалась тільки до тихих кроків за спиною — Тетянка й Богдан мовчки, ні про що не питаючи, йшли слідом за нею, і тільки їхня присутність утримувала її від того, аби не розплакатися вголос.

Здалося, майор спробував було її погукати, але з ким-ким, а з ним Ірка точно не хотіла говорити.

Струшуючи прикрашеними гривками, проскакали гнідий і вороний коники. Круглопикий мент лиш привітально повів вусами, а дядько Микола потягнув за вуздечку, спинився й суворим голосом сказав, поглядаючи на Ірку згори вниз:

— Сімейні справи — своїм ходом, але ж і робота страждати не повинна. До батька можеш навіть і не заглядати, а на Хортицю щоб без нагадувань приїздила! Важко острову без хазяйського ока!

Коні поскакали далі.

Ірка чудово розуміла, що її друзям якомога швидше хочеться дізнатись, чому саме Ірчине око тепер на Хортиці хазяйське, але вони, як і раніше, мовчали, залишаючи подругу наодинці із собою.

— На автобус? — нарешті несміливо поцікавилась Тетянка.

— Ага, — коротко кивнула Ірка, востаннє схлипнула й витерла очі рукавом.

Друзі повернули до гаю…

— Отакої! — вигукнув Богдан, спиняючись.

Пилип стояв на колінах перед випаленим шматком землі, там, де ще зовсім недавно росли височезні хортицькі коноплі. Він низько нахилив голову й розгнівано стис кулаки… Так в американських фільмах героїчні хлопці стоять над тілами своїх загиблих напарників. І скупа чоловіча сльоза стікає по обличчю героя.

Поруч, безугавно пахкаючи самокрутками, у почесній варті застигли Пилипові волхви. Нарешті сивий поклав руку на плече володаря конопель, котрий стояв навколішки.

— Пилипе! — зі стриманим сумом у голосі сказав сивий. — Нехай твоя скорбота буде світла. Вони загинули в бою!

Пилип із конопель звів на нього страдницькі, сповнені сліз очі: