Розділ «Острів перевертнів»

«Треба щось робити!»

Позаду знову почувся свист, який щомиті дужчав. Ірка кинулась до води. Вона пронеслася над кручами. Тепер під нею простиралася гладінь Дніпра, посеред якої виступала з води маківка найстрашнішого, найнебезлечнішого, давно затопленого дніпровського порога, Тринадцятого.

«Пора!» — зробивши в повітрі хвацький кульбіт, Хортиця розпростерла крила й зависла якраз навпроти морди гігантського Змія. Його голова була більша, ніж уся Ірка, навіть разом із розмахом її крил. Змій гнівно уп’явся своїми похмурими червоними очима в песика, який літав перед самісіньким його носом, наче хотів загіпнотизувати його.

Ірка завмерла, немов заворожена. Одна-єдина думка крутилася в її голові: «Якщо він вирішить мене проковтнути, а не дихнути вогнем, мені кінець!».

Аж раптом вузькі вертикальні зіниці сповнилися торжеством. Змій роззявив пащеку ширше, явно наміряючись спопелити нікчемну шавку прямо в повітрі. Ірка побачила, як по довжелезній шиї прокотилася куля, начебто снаряд подавали в гаубицю. Здригаючись від раптового жаху, вона глянула крізь частокіл здоровенних Змієвих зубів. У горлянці у Змія засвітилося, немов лава піднімалася у вулкані, готова от-от политися через край.

«Зараз, зараз!» — ледве стримуючи себе, щоб не залопотати крильми й не кинутися геть, Ірка піджала лапи й згорнулася клубком.

У горлянці Змія заклубочився вогонь… І цієї миті з Ірки хлинув вузький потік зеленого відьомського вогню. Прямо Змієві в зуби. Він наче палицею заштовхнув вогненну кулю назад у горлянку й ковзнув слідом.

У змієвому животі глухо бабахнуло. Він здригнувся всім своїм величезним тілом. Клуби чорного диму вирвались йому з вух і з-під хвоста. Його пащека беззвучно відкрилася. І раптом Змій перевернувся в повітрі, неначе підбитий бомбардувальник, і зі свистом понісся вниз, туди, де вишкірялася з води гостра верхівка лиховісного Тринадцятого порога.

Склавши крила, Ірка каменем кинулася слідом, обігнала Змія, який падав, і в останню секунду встигла всадити у воду ще один спис відьомського вогню. Хвилі розступились, здійнявшись з обох боків, немов величезні водяні стіни, а під ними оголився гребінь дніпровського порога. І саме на цей гребінь, наштрикуючись на гостре каміння, з усього маху впала важка Змієва туша. Змій страшно скрикнув… Піднята відьомським вогнем хвиля хлинула назад. Страшенний вир закрутив Змія, намотуючи його на вістря зниклого під водою порога, немов на гвинт кухонного комбайна. У темній вирві води швидко промайнули кінчики шкірястих крил, хвилі здійнялися знову… А тоді все стихло.

Ірка, яка літала в повітрі, полегшено зітхнула й понеслась назад, до кам’яних кілець Симарглової галявини.

Розділ 19

Відьма від бога?.

Ірка легко приземлилася на галявину між кам'яними вівтарями. На якусь мить їй зробилося страшнувато: а раптом тепер вона назавжди так і залишиться здоровенною псиною із крильми. Буде літати собі над хортицькими кручами, на обід куштуватиме альпіністів з мотузок…

Але варто було Ірці лиш захотіти знову стати людиною, як крила легко склались за спиною, а шкіра поповзла, неначе стікаючи з неї…

— Ух ти, як у тебе класно виходить! — вигулькнувши з-за кам'яної стели, сказала Тетянка. — І крильця тобі страх як пасують!

— Так, нормально виглядають! — байдуже, начебто в перевтіленні у гігантську крилату хортицю не було геть нічого незвичного, погодилась Ірка. — А де жаба?

Тетянка так само байдуже підняла свою швабру. На поперечині жалюгідно теліпалася луснута жаб’яча шкурка.

Гидливо схопивши шкурку двома пальцями. Тетянка віддерла її від швабри;

— Мені її передача ніколи не подобалась! — Вона жбурнула жаб’ячу шкурку геть.

Та впала на каміння й спалахнула ліловим вогнем. Одна мить — і тільки пляма липкої сажі залишилася від шкури Царівни-жаби.